Події

МАРКО-РОБЕРТ СТЕХ ТА РОЗХИТУВАННЯ КАНОНУ


Марко-Роберт Стех - видатний канадський славіст та дослідник української культури. І не тільки… Викладання в Канадському інституті українських студій,  видання творів нашої літератури в англомовних перекладах, упорядкування різноманітних антологій та ведення власної просвітницької телепрограми – неповний перелік його іпостасей. А ще власна художня творчість: філософський роман-лабіринт “Голос”, експериментальний роман “Невмирущі”. Саме нову книгу “Есеїстика у пошуках джерел” автор презентував в Університеті Грінченка.

 steh01


ЯК Я СЕБЕ ОТОТОЖНЮВАВ З УКРАЇНОЮ
На жаль, питання мови та самоідентифікації не залежить лише від конкретної волі людини. Великою мірою це питання контексту та оточення, наявності культурного “тіла”, в якому можна сховатись та зрозуміти свою тотожність до цієї культури. Я доволі рано усвідомив, що українська культура є моєю культурою, за яку я несу відповідальність. У цьому випадку питання мови не є питанням патріотизму, а питанням спадщини кожної людини. Мова є способом передавати систему цінностей наступним поколінням.
Я народився на території Польщі у 1961 році. Батьки були етнічними українцями, тому я практикував українську мову з малечку. Проте лише після переїзду до Канади та зустрічей із відомими постатями української культури, я зрозумів, що українська мова для мене більше ніж просто факт біографії батьків. Одним із моїх близьких друзів був Василь Барка. Наша дружба припала на період, коли я міг легко говорити українською, проте не міг писати наукових розвідок цією мовою. Саме під впливом розмов із Баркою я замислився про те, хто я, яким шляхом мені насправді треба йти.

ПРО РОСІЙСЬКУ ІДЕОЛОГІЧНУ АГРЕСІЮ
Україна надзвичайно програє у міжнародній боротьбі на ідеологічному фронті. Мова не лише про фактичні фейкові новини, які будь-який іноземець може прочитати в Russia Today. Насправді Росія має надзвичайно сильну програму підтримки того, що вона сама називає “російською культурою”, навіть якщо це хибний конструкт. Хорошим прикладом є виставка російського авангарду, яка нині відбувається у Metropolitan Museum of Art. Тут представлені Татлін, Малевич, Бурлюки. Такі процеси присвоєння чужих художників відбуваються без перешкод, адже навіть ті іноземці, які ненавидять Путіна та його режим, не мають жодного іншого альтернативного джерела, в якому вони могли би прочитати правдиву інформацію. Відтак, складається картинка світу, яка впливає на оцінку політичної ситуації.

steh02


РОЗВОРУШИТИ ТА ПЕРЕГЛЯНУТИ КАНОН УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Мені цікаво вишукувати такі факти, які ніхто не знає. Саме тому я не дотримуюсь хронологічного принципу під час роботи над телелекціями. Як на мене, необхідним фактором для розуміння української літератури є вивчення українського образотворчого мистецтва та української музики. Саме спільність цих трьох видів мистецтв уможливлює повне розуміння культурної традиції. Тому я вибудовую свій цикл за внутрішньою логікою самих тем, навіть якщо хронологічно між ними три століття.
Моя програма - авторська. Саме тому я сам вирішую про які імена розповідати. Мені цікаво розворушити та переглянути канон української культури. Додати туди ті імена, без яких він неповний. Мені хочеться розповісти про ті імена, які захоплюють передовсім мене, щоб передати це почуття моїм глядачам.
Звісно, мої погляди можуть бути хибними, адже я увійшов в українську культуру збоку, не підпадаючи під вплив авторитетних думок та штампів про “святих” українського канону.
“Очима культури” - цикл коротких передач, у яких Марко-Роберт Стех розповідає про ключові моменти життя та творчості обраних авторів, художників та композиторів. Дослідник ретельно працює над відеорядом та музичним супроводом. Тому усі випуски його програми озвучені виключно українською класичною музикою. Увесь цикл передач можна знайти у вільному доступі.

 steh03


ПРО СУЧАСНУ УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ
Маю дуже позитивне ставлення до цього процесу, адже я сам - сучасна українська література. Мені надзвичайно подобаються кілька сучасних письменників. Саме тому в “Очима культури” можна знайти випуски про Валерія Шевчука та Емму Андієвську. Проте в мене немає планів робити виписки про наймолодшу генерацію сучасної літератури, адже мені хочеться, щоб “Очима культури” були понадчасовими та вартісними .Просто сучасні письменники є незавершеним явищем.

 steh04


ВІДКРИВАЮЧИ ІМЕНА ЗАБУТИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ
На мою думку, Костецький -  один із найбільших інтелектуалів нашої культури минулого століття. Він народився у 13-ому році у Києві. Його батько був етнічним росіянином, а мама походила з давнього литовського княжого роду. Згодом у Костецького наступає момент, коли він відмовляється від прізвища батька та проголошує себе українцем. У нього була теорія, що людина мусить сама себе створити, що людина є наслідком власної роботи над собою. Одного разу він сказав, що вирішив стати українцем не тому, що він любить українців, а навіть навпаки. Він усвідомлював, що українська культура відкинута і непотрібна, тому він матиме шанс створити щось із нічого. Костецький за гроші, які він заробляв важкою працею чорнороба, видавав філігранні книжки.

steh05


Підготувала Марія Ткаченко

ЗЕМСЬКІ ШКОЛИ: ПОВЕРНЕННЯ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ

У Педагогічному Інституті Університету Грінченка презентовано проект «Школи Лохвицького земства». Їх було збудовано у період з 1910 по 1914 роки у стилі українського архітектурного модерну. Проектував ці школи архітектор Опанас Сластіон. В рамках презентації розгорнуто широку експозицію світлин, на яких зафіксовано нинішній стан споруд. Ця фотогалерея є результатом великої пошукової роботи активістів проекту, який очолює відома тележурналістка та громадський діяч Ольга Герасим’юк.



У Лохвицькому повіті Полтавської губернії Опанас Сластіон спроектував школи на замовлення місцевого земства. Ідею подала мати Лесі Українки – Олена Пчілка. Також було зведено будинки кооперативних товариств, Миргородську водолікарню, їдальню-клуб, грязелікарню, будинок земського лікаря у Чорнухах.           Точну кількість побудованих шкіл досі не встановлено. Активісти проекту заявляють про 53 будівлі, 4 з яких, на жаль, не дійшли до нашого часу. Ці школи розташовано на територіях Лохвицького, Чорнухинського, Лубенського, Пирятинського районів Полтавської області, а також – Варвинського району Чернігівської та Роменського району Сумської області. Власне про це і розповідає фотогалерея. Участь у її відкритті взяв і ректор Університету Грінченка Віктор Огнев’юк.

 

 Своєму успішному втіленню проект завдячує багатьом ентузіастам. Неоціненний внесок у його реалізацію зробила і художниця Оксана Чепелик.



 Директорові Педагогічного Інституту Віктору Юрченку цей проект особливо близький. Адже у школі, яка працювала у подібній будівлі, він колись і сам навчався.     



 Що спонукало долучитись до проекту волонтерів і чим він для них цікавий? Таке запитання ми поставили ентузіастам цієї справи.


 
                                       

ВІКТОР ОГНЕВ’ЮК: НАШ УНІВЕРСИТЕТ – ЦЕ ПО СУТІ КОЛЕКТИВНИЙ ГРІНЧЕНКО…

 

Про майбутнє університету, його особливу місію в сучасному світі, виклики часу і глибоку грінченківську традицію напередодні Дня університету розповідає ректор, професор, доктор філософських наук, академік НАПН України Віктор Огнев’юк.

  

 

СЛОВОМ І ДІЛОМ

 

Грінченко навчив мене бути послідовно правдивим. Значення Бориса Грінченка в тому, що він ніколи не мав подвійних стандартів. Він мав ідею і працював на її реалізацію. Грінченко видавав книжки для селян, створював словник, піднімав проблему українського театру. Він думав, як достукатися до українських селян. Зверніть увагу, з яким болем він іноді говорить в своїх поезіях про те, що його ще не зрозуміли. Але це були не лише слова. Він робив кроки, які допомагали вирішити проблему.

 

    

 

Ми можемо багато спостерігати, як після перемоги Революції Гідності багато людей одягли вишиванку. Проте це лише зовнішній атрибут. А чи є вишиванка в твоєму серці? Багато керівників беруть участь в різних флешмобах та акціях, що спонукають спілкуватися українською. Але в їхніх приймальнях продовжують сидіти російськомовні працівники. Та й самі вони частенько переходять на російську мову. Якщо ти щирий і насправді маєш патріотизм, ти повинен робити те, про що говориш і реалізовувати конкретні проекти. От цьому я навчився в Грінченка.

 

  

 

МИ МАЄМО БАЧЕННЯ МАЙБУТНЬОГО

 

Я впевнений в тому, що за п’ять років Університет Грінченка стане надзвичайно мобільним. Він матиме дуже сучасні технології навчання, які дозволять нашим студентам вчитися будь-де і будь-коли. Практично зникнуть аудиторні заняття, коли студенти просто слухають і записують лекцію. Тепер вони зможуть продивитися лекційний матеріал, зв’язатися з викладачем і обговорити ті актуальні питання, які він піднімає. Винятком, звісно ж, будуть практикуми, лабораторні заняття та серйозні дискусії, які потребують особистого контакту. Проте людський чинник не буде послаблений. Навпаки – він стане набагато сильнішим. Взаємодія студента зі своїм професором стане набагато тіснішою, оскільки не буде обмежена лише аудиторним заняттям. Звичайно, це не легко. Потрібно буде визначати часові рамки, в яких це буде відбуватися. Але студент і викладач будуть вирішувати це самостійно. Такий формат ніяк не підлягає під сучасні форми оплати праці та обліку навчального часу. Тож ми будемо ініціювати реформи оплати праці.

 

При підборі кадрів ми в першу чергу орієнтуємося на те, який в людини професійний і практичний досвід. Що вона зробила для того, аби суспільство відчувало синергію її діяльності, як її здобутки застосовуються на практиці. Також важливо, чи є ця людина цікавою для студента.

 

    

 

Я можу стати за кафедру, прочитати лекцію і нести в маси дуже розумні слова. Але студенти при цьому залишаються пасивними. Я як професор університету ніколи не сповідував такий формат. Завжди потрібно вести діалог, викликати студентів на диспут і ставити провокаційні запитання. Я іноді навмисне даю їм провокативні завдання, перевіряю наскільки вони уважно слухали. Важливо, аби студенти були співтворцями твого навчального заняття. Бо якщо викладач вважає себе істиною в останній інстанції, це не той формат, з яким можна приходити в аудиторію сьогодні. Якою б геніальною не була людина, вона повинна розуміти, що не всі будуть сприймати її геніальність. Завдання викладача – включити студента ту проблематику, відчувати, що він не лише знавець, а й людина.

 

Сучасний студент потребує людини не тільки фахової, а й змістовної. Бо період вузьких знань і фахівців вузької спеціалізації практично проходить. Сьогодні глобальним є не лише світ, глобальними стають професії. Те, що ми називаємо компетентністю – це насамперед вміння застосовувати знання в нестандартних умовах. Викладач повинен бути не лише на рубежі сьогодення, а й дивитися на кілька кроків вперед. Оскільки наша місія – готувати студента до життя в суспільстві не сьогоднішнього, а завтрашнього дня.

 

Я не люблю голослівних стверджень, про те, що ми найкращий університет. Так, ми університет, який успішно розвивається і завоював довіру багатьох вступників. Але водночас ми університет, який повинен постійно завойовувати цей авторитет. Це не може бути один раз і назавжди. Це велика робота і ми кожного дня маємо працювати. На те, щоб приходили нові вступники, ставали успішними людьми, які зможуть реалізувати себе в майбутньому.

 

 

 

ЛІДЕРСТВО, ЯКОГО ПОТРЕБУЄ СУСПІЛЬСТВО

 

Ми в Університеті сповідуємо культуру лідерства служіння. Що таке лідерство? Це не вшанування однієї постаті, якою б величною вона не була (для нас такою постаттю насамперед є Борис Грінченко). Потрібно самому ставати тією постаттю, яка вміє вести себе дорогою досконалості, змінюватися і постійно відповідати на виклики часу.

 

Університет – це Ми. Яким би розумним не був ректор, буде неправильно, якщо бачитимуть лише його. Це культ особи, тільки на меншому рівні. Я не сприймаю такого формату. Так, від керівника і від того, які цінності він сповідує, багато чого залежить. Але якщо він своєю постаттю затьмарює всіх інших, то тут вже є якась проблема. Він може генерувати ідеї, але повинен робити так, щоб ця ідея поступово стала ідеєю інших. Це дуже важливо, бо таким чином люди включаються в спільну діяльність.

 

     

 

Місія лідера - не самому взяти на себе роботу і виконувати її. Дехто каже «я день і ніч працюю, я стільки зробив». Коли ти до цього проекту залучив якомога більше людей, навчився вести цією дорогою себе, і поряд з тобою цього вчаться інші – оце той зміст лідерства, якого потребує суспільство. Нещодавно я спілкувався з тренером жіночої футбольної команди. І ця мудра жінка сказала мені: «Ви розумієте, українські спортсмени мають успіхи переважно в індивідуальних видах спорту. В нас мало перемог в футболі, волейболі, баскетболі та інших видах спорту, де потрібно колективно взаємодіяти і разом працювати на досягнення результату». Наше суспільство стане успішним, коли ми навчимося здорового колективізму. Не того, який раніше нав’язувався, певного колективного безпам’ятства і безумства. А колективізму продуктивного, коли люди розуміють, що об’єднуються заради досягнення певної мети.

 

Не можна створити сучасний університет без потужної команди різнодумців, які можуть мати різні погляди, але спільну мету, до якої йдуть. Треба цінувати не лише те, що тобою погоджуються, а й альтернативну аргументовану думку. Коли людина демонструє, як казав Борис Грінченко, свою «иншість».

 

 

ДЕНЬ ВДЯЧНОСТІ В УНІВЕРСИТЕТІ ГРІНЧЕНКА

1 грудня 2016 року в концертній залі Університету Грінченка у рамках відкриття традиційної щорічної Грінченківської декади вперше відбувся День вдячності. Почути найщиріші слова вдячності на захід завітали друзі та партнери Університету – усі ті, хто сприяє нашому розвитку.

Перед концертною програмою було презентовано фільм «Університет Грінченка: проект майбутнього», що стало своєрідним прологом до святкового вечора. До створення фільму була залучена практично єдина в Україні лабораторія з вбудованих систем, яку Університет створив разом зі своїми надійними партнерами.

Знаковою у цей день стала урочиста церемонія посвяти у почесні професори Університету доктора наук, професора літератури та міжкультурної герменевтики Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, віце-президента Міжнародної асоціації емпіричної естетики, президента Всесвітньої асоціації поетики і лінгвістики та Міжнародного товариства емпіричного вивчення літератури і засобів масової інформації Віллі ван Піра, який уже чотири роки поспіль реалізує спільні освітньо-наукові проекти в Університеті Грінченка.

Протягом усього концерту студенти та викладачі Університету дарували гостям неймовірні хореографічні, вокальні та інструментальні композиції, серед яких віртуозна гра на баяні, бандурах та трубі, неперевершений вальс і зворушливі пісні.

Загалом на урочистостях було вручено близько 50 подяк кращим іноземним і вітчизняним партнерам Київського університету імені Бориса Грінченка за підтримку, створення позитивного іміджу Університету в медіа-просторі та сприяння у розвитку освітніх, наукових, культурних, соціальних проектів і напрямів.

 Джерело: Офіційний сайт Університету Грінченка

«СЦЕНАРІЙ – ЦЕ ВАШЕ ОБЛИЧЧЯ. ЦЕ ЯК КОСМЕТИКА ДЛЯ ЖІНКИ» - Андрій Бібіков, сценарист, викладач сценарного курсу в «Ukrainian Film School»

Виявляється, що майже кожен хоч раз замислювався над створенням сценарію. Лише уявіть: за вашою уявою можуть зняти фільм! Але чи так це просто? І що зробити, аби саме ваш сценарій зацікавив режисера? У Андрія Бібіка є декілька порад:

           

• «Якщо ви обираєте нелегкий шлях професійного сценариста, то ви повинні по ньому йти. Не бути сценаристом і візажистом, сценаристом і юристом, сценаристом і журналістом одночасно. Рано чи пізно вам доведеться визначитися. І як тільки ви визначитеся, ви почнете писати сценарій краще».

• «Історія завжди тримається на конфлікті. І завдання сценариста - підвищувати його градус. Конфлікт обов'язково повинен бути смисловим. Не комуналка, бабусі і чайник. Це нам не цікаво. Конфліктів має бути два: зовнішній і внутрішній».

• «Ідею для сценарію можна взяти навіть з новин. Або з особистого досвіду. Якщо ідея ніяк не приходить, задумайтеся: «а що буде, якщо ...». Зазвичай після такої думки в голову приходять несподівані ідейні повороти ».

• «Герой повинен викликати співчуття. Якщо у фільмі два героя, то другий повинен бути антагоністом».

• «Вся історія будується на героя. Немає героя - немає історії. Важливо ретельно продумувати образ і не створювати «картонних персонажів».

         

• «Ви маєте чітко усвідомлювати, в якому жанрі буде ваш фільм. Ви сіли грати в карти з глядачем з козирем «Трефа». Говорити про козир «Бубна» - це погано. Тому витримуйте свій сценарій в чіткому жанрі».

• «90% глядачів роблять свій вибір на основі жанру. Жанр - це координат, який дозволяє глядачеві виділити ваш фільм серед сотень інших ».

• «Також ви повинні розуміти, який жанр більш вигідний комерційно. Не вигідні - історичні, вестерни, бойовики. Тому що там багато чого вибухає. Вигідні завжди комедії, дитячі, фентезі, трилери і драми».

• «Будьте обережні зі сценарієм, заснованим на реальній історії. Необхідно завжди заручатися згодою людей, які беруть участь в цій історії. Або ж напишіть: «Будь-які збіги, схожість - випадкові». Для підстраховки».

• «Дуже важливо при написанні сценарію дотримуватися суворого плану. Інакше виникає багато спокус, хочеться ще написати про це, а потім про те ...».

         

• «Пам'ятайте: сценаристом може стати кожен. Головне – багато працювати, писати, нікого не слухати, не боятися і просувати свої ідеї ».

Наталя Лагодинська

ПЕРШОКУРСНИКИ, ЯКІ УВІЙШЛИ В ІСТОРІЮ

Цим першокурсникам апріорі судилося увійти в історію: вони стали першими, хто вступив до новоствореного Інституту журналістики при Київському університеті Грінченка. (До речі, Інститут уже встиг заявити про себе серед медіаекспертів як один із найавторитетніших та інноваційних закладів, зорієнтованих в тому числі на викладання дисциплін практиками).

«Ось ми які!» - так амбітно назвали першокурсники своє самопредставлення на інститутсько-університетській сцені. «Ми ледве стримували себе, щоб не вибігти вслід за ними на сцену!» - так запально коментували подію їхні наставники.

Тут – короткий дайджест емоцій, мрій, хвилювань, побажань з того, що там відбувалось.

  

МОЛОДІСТЬ ПОВЕРТАЄТЬСЯ!

Маємо прекрасні новини для всіх українських кіноманів! 22 жовтня стартує одна з найбільших кіноподій України і Східної Європи – 46-й Київський Міжнародний кінофестиваль «Молодість». Це щорічне свято для тих, хто любить кінематограф і тих, хто його створює. І нехай назва не збиває вас з пантелику! Бо під «молодістю» творці розуміють не вік учасників, а те, що конкурс проводиться серед дебютантів. І запевняють, що дебютантом бути ніколи не пізно!

 182174

Історія конкурсу почалася ще в 1970 році. «Фестиваль народився в обмеженому просторі Радянського Союзу, коли гаслом було «більше трьох не збиратися», – розповідає генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі. – В Києві тоді створювалося молодіжне середовище, що дозволяло трохи вийти за рамки радянської системи».

Через дев’ятнадцять років після народження, фестиваль вийшов на міжнародний рівень. Нині «Молодість» – єдиний кінофестиваль в Україні, що входить до рейтингу Міжнародної Асоціації кінопродюсерів (FIAPF).

На прес-конференції Андрій Халпахчі розповів Астудії, про унікальність фестивалю «Молодість». 

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про нас Події