Події

ЮЛІЯ ПАВЛЕНКО: "НАЙГОЛОВНІШЕ В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ – ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТА ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ"

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №9


Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Юлії Павленко, співорганізатора вікенду на Обирку та організатора проекту "Три кулі" в педагогічному етюді №9.


 

Юлія Павленко, співорганізатор вікенду на Обирку та організатор проекту "Три кулі"

цвцв

Якщо дитинка не розвивається фізично, є емоційно неспокійною, то будь-які навантаження інтелекту можуть спрацювати не на користь дитини.

Так було з моїм сином. Таким чином я й пришла до цієї ідеї, що найголовніше в шкільній освіті - психологічний, емоційний розвиток дитини. Я не новатор, а мама, яка сама до цього додумалась. Вважаю, лише на третьому місці серед головних речей є інтелект. Звісно, основою є індивідуальний підхід.

Мені дуже цікаво розвивати проект як молодшу школу і тут я дуже хочу експериментувати з тим, щоб дітей знайомити з професіями.

Знайомити саме через досвід спілкування з професіоналами, через знайомство з професіями. Щоб вони могли своїми руками спробувати відчути себе столяром або архітектором,чи письменником, спілкуючись з людьми цієї професії. І створювати щось, як цілісні проекти.

Які мої побажання мейснтрімщикам?

Споглядати за дітьми, бути споглядачами. Основна роль педагога – вміти споглядати. Якщо ти будеш уважний і спостережливий, ти зрозумієш, що потрібно одній чи інший дитині. Це приходить, коли ти відходиш і споглядаєш.

Чому важливе наше зібрання тут, на «Обирку»?

Вважаю, що з нас все починається. Хтось має ініціювати зміни. А зміни на глобальному рівні можливі, якщо буде запит від батьків, таких, наприклад, як я. Можливо, ми не змінимо нічого глобально, але мій власний досвід доводить, що до цього можна прийти. Минулого року я була лише учасником вікенду, який змінив моє бачення освіти, дав змогу експериментувати і допоміг мені дійти ідеї створення власного проекту для своїх дітей та інших дітей. Мені дуже круто тут бути співорганізатором.

 

ДІАНА КАРПЕНКО: «ЗЕЛЕНЕ ПЛЕМ’Я» - ЦЕ ШКОЛА МИСТЕЦТВ І РЕМЕСЕЛ

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №8


Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Діани Карпенко, засновниці школи "Зелене плем'я" в педагогічному етюді №8.


 

ДІАНА КАРПЕНКО, засновниця школи "Зелене плем'я"

Still0817 00001цуйсйуца

Спочатку «Зелене плем’я» замислювалась як школа для дітей і дорослих.

Цього року ми зрозуміли, що треба розширити цю назву. Тепер це - школа мистецтв і ремесел. Крім загальноосвітньої програми, яка є державною і якої ми дотримуємось, лишень просимо викладачів, щоб вони це робили цікаво. Окрім цього, втілюємо ідею опановування якомога більшою кількістю мистецтв та ремесел. Цього року це - школа барабанів, школа японських мистецтв, школа живопису, ліплення з глини, стрільба з лука – від прикладних до бойових, абсолютно різних.

Ідея школи полягає в тому, що вона знаходиться не в школі.

Вона знаходиться в іншому прекрасному місці, особливо в теплу пору року, коли є можливість займатися не лише в приміщенні, а будь-де – в соснах, біля озера, де завгодно, де викладач вважає за потрібне. Наприклад, урок знахарства відбуваються прямо в лісі. Діти ходять, збирають трави та гриби і досліджують та вивчають це все на природі. Не потрібно підручники читати для того, щоб опанувати якісь «природні» речі. У цій школі можуть вчитися як діти, так дорослі, які можуть проходити повноцінні курси. Якщо діти опановують і загальноосвітню програму, і мистецтва, то дорослі можуть долучатися на такі короткі інтенсиви на тиждень, два чи місяць, залежно від тривалості курсу.


Я, наприклад, не вважаю себе новатором в освіті. Я - прихильник цікавих методів.

Мене особисто дуже надихнула школа «Summerhill» у Великобританії, де у дітей є дуже багато прав, можливостей для самоврядування. У них є навіть вибір відвідувати заняття чи ні. Схожу концепцію ми запозичили у них і теж намагаємося її втілити.

Звичайно, викладач мотивує дітей. Звичайно, батьки теж беруть участь у процесі або, принаймні, спілкуються з дітьми про те, що було в школі. Щоб зрозуміти, чи цікаво їм, а не просто: віддали дітей до школи і все. Але у дітей є опція: на заняття не ходити. Якщо заняття зовсім не цікаві і у викладача зовсім немає можливості з дітьми знайти комунікацію, то такий курс просто знімається. І тоді у викладача, навпаки, є стимул свої заняття робити настільки цікавими та захоплюючими, щоб діти бігли, летіли до нього на заняття. Це одна з речей. Інша – в нас немає поки що ніякої системи оцінювання. Як це буде йти далі, будемо бачити. Ще одна важлива річ - у нашій школі повна відкритість до експерименту. Наприклад, зараз у нас веде курси викладач за вальдорфською системою і, наприклад, є студентки-практикантки з Уманського педагогічного, які знають класичну систему, але теж намагаються її якось модифікувати і зробити цікавою для дітей. Тобто в нас немає чіткою методики, якої ми чітко дотримуємось. Ми відкриті для експериментів навіть для викладачів. Викладач може запропонувати щось цікаве і ми це спробуємо втілити.

В Обирку я відчула такий «ах- ефект», коли вперше стала на ходулі.

Я не знала, що я це вмію, але виявилося, що це не так складно. Спершу похиталася, потім уже за ручку трималася, а потім уже могла йти сама. І це неймовірне відчуття, коли ти знаходишся на висоті два метри і дивишся на все довкола і почуваєшся впевнено. Вдруге – коли моя донька в шість років навчилася ходити на ходулях. От для мене це було яскраве враження від розуміння того, що я таке можу.

Модель виховання повинна давати максимальний простір можливостям.

А вже діти самі обирають, чого вони хочуть. Звичайно, десь у щось ми втручаємося. От я, наприклад, дуже хочу, щоб хтось із них опанував гру на фортепіано. Але все відбувається без тиску. У той же час вони мають можливість спробувати й барабани, й сопілку, й скрипку – все, що завгодно. І так ми намагаємося поводитися в усьому. Буквально до того, що навіть край для проживання діти можуть вибрати самі. Бо ми багато подорожуємо, вони багато бачать різних країн. І якщо в один день вони вирішать, що хочуть жити не тут, а деінде – будь ласка. Я думаю, що це те, що батьки можуть дати. Бо на певному етапі життя батьки перестають бути авторитетом. Тобто моє завдання – організувати гарний простір для того, щоб їм було добре зростати, дати простір можливостям, показати, що є таке, є й інше, знайти людей, фанатів своєї справи, які би могли дітям показати цю справу з усією любов’ю, з якою вони до неї ставляться. Якщо викладач музики, то це просто професіонал, який їм допоможе вчитися, а не просто ми підсунемо дитині ноти і скажемо: «Давай вчися!». Щоб ми могли закохати в світ!

 



Анастасія Леухіна: "ЯКЩО НЕ БОЯТИСЯ…"

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №7


Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Анастасії Леухіної, організатора вікенду в Обирку "Діти. Освітній експеримент" в педагогічному етюді №7.

 


 

АНАСТАСІЯ ЛЕУХІНА, організатор вікенду в Обирку "Діти. Освітній експеримент"

Still0817 йы00001цуйсйуца

 

Коли мій малий народився, я дуже захопилася ідеєю емоційного розуму.

 

Я вирішила, що не буду займатися його інтелектуальним розвитком від самого початку. Щоби зрозуміли правильно, оці всі новомодні школи раннього розвитку, вивчення іноземної мови з півроку, картки, цифри - я не підтримую це. Вирішила, що буду фокусуватися на його емоційному розумі, щоб він краще себе почував, щоб він знав, що таке емоції, що з ними роботи, як їх розпізнавати в інших. Власне, так ми і живемо, і я бачу велику користь від цього.

 

Які саме методи я застосовую у вихованні свого сина?

 


Перш за все – це власний приклад. Діти дуже добре спостерігають, як себе поводять батьки, і це має вплив на їхній емоційний розум. Тобто все те, як ти володієш собою в ситуаціях стресу, як розв’язуєш конфлікти з людьми, як відпочиваєш, отримуєш додаткову енергію. По-перше, варто просто бути такою, якою ти хочеш бачити свою дитину і поводити себе відповідно. По-друге, ми з сином дуже багато обговорювали саме емоції, наприклад, чому бабуся така розлючена, як це збоку виглядає, я питала: а як ти думаєш, що вона зараз відчуває? Або в кафе: чи подобається тобі цей офіціант чи ні, і чому? І таким чином ми виходили на багато різних тем про різні відтінки емоцій людей.

 

Зараз вміння працювати з людьми цінується найбільше.

 

Насправді є дуже багато досліджень про те, що люди, які добре вміють впоратися з собою, із власними емоціями та почуттями, а також вміють працювати з іншими людьми, - набагато ефективніші та успішніші.

 

Чого я очікую від цього вікенду?

 

Коли ми задумували вікенд, в нього було декілька основних напрямів. Перший – співтворчість. Ми бачимо, як багато критикують освіту, тож для мене було дуже важливо зробити цей захід як приклад того, що коли люди об’єднують свої зусилля і кожен щось створює, то можуть відбуватися прекрасні речі. Власне і минулого року, і нинішнього року ми організовуємо наш захід так: хтось приїжджає і привозить щось із собою - майстер-клас чи лекцію. Усі повинні зробити якийсь внесок, тому що це - співтворчість, а не сервіс.

 

Ідея співтворчості є також ключовою для нашої середньої освіти.

 

Бо ми весь час очікуємо, що хтось за нас щось зробить. А цей захід приваблює тим, що тут люди беруть і роблять таку освіту для своїх дітей, яку вони хочуть. Таким чином сюди приїжджають дуже просунуті батьки, які не бояться змінювати щось в школі, які не бояться організовувати свої власні школи чи садки, які не бояться переводити дитину в домашній формат освіти і відповідати за її освіту.

 

 

ЧОМУ ПРИХИЛЬНИКАМ НЕТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ ТРЕБА ПІДГОТУВАТИСЬ ДО СТРЕСІВ?

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №6


Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Ярослава Коваленка, засновника парк-школи "Dixi" в етюді №6.

 


 

ЯРОСЛАВ КОВАЛЕНКО, засновник парк-школи "Dixi"

 уавуа

 

Завдання членів команди зрозуміти, чи вони хочуть цю людину до себе.

 

Людина, яка хоче з нами працювати, приходить на співбесіду, де спілкується мінімум з трьома членами команди. Вони мають вирішити, чи «вписується» вона в їхнє коло. Вона може бути генієм української літератури, але якщо в неї дурно пахне з рота, то ніхто не захоче з нею співпрацювати. Усі ці фактори мають значення. Після того, як вона всім сподобалася, її беруть на стажування. Ми дивимося як вона справляється: тиждень, два, місяць. Якщо вона справляється добре , тобто може будувати нормальні стосунки з дітьми, до неї є довіра дітей, вона може справлятися без авторитарних методів з цим неконтрольованим хаосом, тоді вона залишається. Наша проблемна зона саме в кадрах. Якщо б до нас прийшло 20 таких досконалих людей – ми б завтра 100 шкіл відкрили.

 

Тобто наше завдання: щоб дітям було добре, і щоб вони вчилися. Головне -розвиток, немає значення куди. Я завжди рухався так: ідея – клієнти – люди.

 

 

У нашій справі важлива готовність до стресу.

 

У перший рік очевидно буде стрес. Я розказував, що в перший рік я доплачував гроші і моя колега розповідала те саме. Коли я починав, у мене, на відміну від інших, не було ні місця, ні реклами.

 

Важлива динаміка і очевидно, що головне - запуститися і ми в цьому році запускаємо декілька шкіл. Буде 3 - 4 дитини, але ми все одно запустимося, щоб воно просто почало працювати .

 

Потрібна зустріч людей зі схожими потребами. Тобто повільний старт так само має значення. Можна спочатку збиратися раз на тиждень, потім два, потім три і якось неочікувано зрозуміти, що у вас вже постійно працюючий бізнес.

 

Діти насправді часто підказують. Вони розумніші ніж ми думаємо.

 

 

З приводу того, що більшість пішла.

Справа в тому, що ось ви є зі своєю ідеєю, ось є коло людей, у яких є свої потреби. Ви опиняєтеся єдині в даному колі потреб. І очевидно, що люди, які не поміщаються в колі звичайних дитячих садочків і шкіл, вони всі йдуть до вас. Але ви задовольняєте їх хто на 10%, хто на 20%, хто на 30%, хто на 50% і т.д. Якщо люди цікавляться іншим - це не значить, що вони повинні йти до вас. Звичайна школа не дає даної можливості і вони думають, що альтернативний заклад з цим впорається, але загалом люди, які приходять на перший рік, вони все одно відсотків на 80 випадкові. Будьте готові, що 80% з них підуть, але той факт, що буде динаміка, забезпечить те, що прийдуть ті люди, з якими ви співпадаєте за своїми цінностями. На стартовому етапі це нормально, бо ви ще самі погано орієнтуєтеся, що є суттю вашого закладу. Ви не можете прокомунікувати це для своїх майстрів, які у вас працюють. Так само важко прокомунікувати для батьків. Лише в процесі діяльності ви самі для себе зрозумієте, що для вас важливо і таким чином для всіх інших. У результаті все владнається.

Від нас у перший рік, здається, відсотків 50 пішло людей. Вісімдесят відсотків прийшло через 2 роки. Зараз немає жодного з майстрів, які починали в 2010 і жодного із дітей. Не вважаю це поганим, бо у нас уже сім шкіл

Потрібно бути готовим, що перший етап - він дуже турбулентний і, в разі якщо все буде на так, як ви думали від самого початку, це ще не означає, що ви програли.

 

Я не вважаю можливим набрати відразу сто дітей на сиру концепцію, на круте приміщення, тому що воно все розвалиться.

Тому є маса прикладів, коли вкладають в інфраструктуру і воно все стоїть, нічого не працює.

Є варіант, коли ви йдете в «Київстар» і кажете, що нам потрібно 20 000 і ми зробимо вам ідеальний садочок, але це вже не стартап. Але я не вмію працювати у когось, я не впораюсь.

Другий варіант, це звернутися не до «Київстара», а до топ-менеджерів «Київстара» і сказати, що їх садочок буде коштувати 1000 доларів в місяць, буде машина з пасками безпеки, будуть персональні тренінги. Це можливо.

Ми не беремо дітей, які несуть ризик і шкоду оточуючим. Діти з особливими потребами у нас є, але це не ті, які можуть схопити ніж і ганятися за іншими. Ми самі оцінюємо цей ризик.

 

В школу чи садочок ви все рівно обираєте не дітей, а батьків. Ми їм кажемо, якими ми є насправді.

Ми кажемо, що у нас немає домашнього завдання і нам чхати на знання. Після слів «чхати на знання» 90% йдуть, і ми залишаємося з тими, з ким нам комфортно працювати. Неможливо і не потрібно залучати всіх. Дві проблеми, які ми мали за шість років з різними інстанціями та органами, були саме з подачі батьків, які від нас відійшли. Тобто це значно безпечніше - працювати лише з тими людьми, які вам підходять.

Різниця в цінностях зрозуміла, як правило, відразу. Обов’язково потрібно проговорювати свою систему цінностей і наполягати на тих каменях, які, як ви думаєте, можуть бути наріжними.

 

На мій погляд, є два підходи реалізації бізнес-проектів в цілому.

Перший: ви інтегратор, тобто можете з усіма домовитися, при спілкуванні з усіма зрозуміти і відчути, що й кому подобається і знайти, випрацювати ідею. Підтримувати її, гасячи конфлікти. Якщо людина дипломат, вона може скомбінувати інтереси багатьох людей.

Другий варіант: ви – продюсер. «В моєму дитячому садочку діти будуть спілкуватися лише китайською мовою, бо я так хочу». І ви думаєте, що до вас прийде хтось з цих десяти хомскулерів, а по факту все може бути зовсім інакше. Якщо ваша ідея зачепила когось, крім вас - люди прийдуть.

 

 

 

ЩО СЛУХАЛИ В ЕПОХУ КОЗАЦЬКОГО БАРОКО ТА ЯК ЗМАЙСТРУВАТИ КОБЗУ Й БАНДУРУ

Хто ще не знає - АстудіЯ не відпочиває - вона знімає)) 6-7 серпня на Фестивалі кобзарського мистецтва відшукали для вас купу цікавинок. Майструвати традиційні музичні інструменти - це ще не грати на них, тож можна порівняно швидко цьому навчитись, відвідавши затишне і вишукане, гостинне і прохолодне @Ukrselo.

 13925745 1851825248386892 651050398902489427 o 13925901 798563173580479 2035075382237787766 o

13938168 1851824798386937 4294017490490860010 o 13661802 1851824398386977 7531670449510186525 o


Крім того, Україна кілька століть тому - це не лише село, гопак, шаровари та тужливі пісні, як дехто думає. Це - найрозвиненіша в Європі партесна музика. Це - канти, духовні й світські, - музика міського середовища. Це - мадригали, які, за влучним висловлюванням Григорія Сковороди, хоч читай, хоч співай.З усім цим ми ознайомились на Фестивалі кобзарського виконавства Етнографічного комплексу "Українське село".

Друзі! Україна прекрасна! А спадщина її, яку нам ще відкривати й відкривати - неоціненна!)))

ОСВІТА НА ПАРИТЕТНИХ ЗАСАДАХ

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №5


Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Наталії Зайцевої, координатора дорослої програми вікенду "Діти. Освітній експеримент" в етюді №5.

 


 

НАТАЛЯ ЗАЙЦЕВА, координатор дорослої програми вікенду "Діти. Освітній експеримент"

DSC00160

 

Як має розвиватися освіта в Україні? – вважаю, це ключове питання для нашої держави.

Дійсно, є дуже багато цікавого світового досвіду. Питання лише в тому, як це все адаптувати, як воно зрештою в нас запрацює, адже в нас є свої традиції, особливості менталітету, які можуть різнитися з тими практиками, які є в інших країнах і там успішно працюють.

Мені важко казати про всю державу, але мені точно хотілося б, щоб освіта у нас теж була в пріоритеті. Вона має стати тим стратегічним напрямом, який повинен ретельно опрацьовуватись, прогнозуватись, аналізуватись і підтримуватись.

 

Освіта має бути цікавою, орієнтованою на співтворчість.

Це повинне бути спілкування на рівні «вчитель-учень» за принципом «суб’єкт - суб’єкт». У глибинному сенсі, з паритетом обох сторін. Це можливо. І саме в такій моделі може бути справжня співтворчість. Як цього досягти в Україні?

Потрібно зробити таку модель стратегічною. Щоб це не було якимись локаційними потугами, правилом для всіх. Щоб учителі могли їздити, набиратися досвіду, обмінюватися ним з іншими. Щоб зрештою був майданчик для цього. І щоб це був справжній обмін досвідом, з практичним втіленням. Я розумію, що не можна такий величезний вектор спланувати повністю, обов’язково будуть якісь дірочки, але це треба робити. І готувати громади, щоб вони сприйняли це і втілювали.

 

Місце інновацій в структурі системи освіти – майданчик обміну досвідом.

Це – те місце, де люди надихають один одного, породжують нові думки, ідеї. Потрібен такий контент. А в школі… Не знаю як, але треба змінювати свідомість вчителів. Було б добре, якби знизу був поштовху, організовувались осередки людей, які шукають щось, змінюють. Вони є. З іншого боку, потрібен і поштовх зверху. І щоб їх поривання цих двох груп таки зустрілися. Якщо тільки з одного боку все йтиме, то нічого не буде.

ПРИБРАТИ ПАРТИ З КЛАСІВ!

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №4


Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Ельвіри Попової, співзасновниці громадської організації "Монтессорі" в етюді №4.

 


 

 

ЕЛЬВІРА ПОПОВА, співзасновниця громадської організації «Монтессорі»

44

 

19 років тому, як приватний підприємець, я створила дитячий сімейний садочок. Працює він і по нині. У ньому виховуються, як звичайні діти, так і діти з різними вадами здоровя.                

 

Працює у нас також і педагогічний центр для дітей з аутизмом. Справа у тому, що я є співзасновником громадської організації «Монтессорі». Вона є центром реабілітації дітей-інвалідів. А цього вересня у нас стартує новий проект – «Альтернативна школа Ельвіри Попової».   

 

Постала необхідність мати свою спеціалізовану школу, адже наші діточки-аутисти дуже креативні і обдаровані. Тож шкода віддавати їх у звичайні школи. Державна система освіти не надає їм можливості повноцінного навчання і переважна більшість таких дітей змушена навчатися поза школами. А мене, особисто, це не влаштовує.                 

  

Головне завдання нашої альтернативної школи я вбачаю у тому, аби зацікавити малечу. Адже просто навчити не є проблемою. Виховати у дітей інтерес до пізнання, до пошуку – ось головна мета. І це, до речі, стосується не лише аутистів, а й звичайних дітей. Над цим і працюватимемо у нашій альтернативній школі.                      

 

У мене є така порада освітянам – прибрати з класів парти. Коли вчителю вони потрібні для того, щоб діти дисципліновано сиділи і слухали, що він каже, у таких шкіл, як на мою думку, перспектив немає. А коли вчитель знає, що робити з дітьми, коли вони не сидять за партами, там діло піде.

 Ангеліна Ломакіна, Павло Власов

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про нас Події