ОЛЕКСІЙ ТАРАСЕНКО: “ЗАПЛАНОВАНЕ НЕ СПРАВДИЛОСЬ, АЛЕ ЦЕ Ж НЕ КІНЕЦЬ…”

Участь у суспільному житті ― це право кожної людини, у тому числі людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення (люди похилого віку, вагітні жінки). Тема інклюзії в Україні набирає все більшого розголосу. Та чи є з того результат?

Наш герой Олексій Тарасенко  ― студент 3 курсу, спеціальності “Право”, координатор проєкту “ГучніЖести”, що створює культурно-мистецькі продукти у формі театралізованих екскурсій із перекладом на жестову мову, доступних для людей з порушенням слуху, популяризує українську культуру серед нечуючої спільноти.

Про успіх та виклики, про вже зроблене і заплановане, про проблеми інклюзії та гроші й непереборне бажання змінити українське суспільство читайте у нашій рубриці #ТВОРИТИ_ТА_ПЕРЕМАГАТИ.

Записала інтерв’ю Яна Чепурнова

Чому ти обрав саме цей напрям для професійної реалізації?

При виборі фаху був орієнтований і націлений на журналістику, проте вирішив перестрахуватися, обравши фах, який буде ближчий до смаку після журналістики, тож це було право. Мій вибір склався таким чином, що після складання вступних іспитів мав можливість вступати на будь-який з цих двох напрямків. У душі я дослідник цього світу, тому вирішив спробувати реалізуватися в юриспруденції, адже вже в 9 класі я орієнтовно зрозумів, що тре робити в журналістиці, і абсолютно не шкодую про вибір. Журналістика перестала вабити, а от юриспруденція стала дуже цікавим і приємним доповненням до життя. Якщо говорити саме про реалізацію себе як юриста в майбутньому, то в принципі бачу себе в цій сфері, починаю “відчувати” її. Конкретніше про плани на майбутнє не скажу, бо то наполеонівські плани під грифом “засекречено”. Треба бути неочікуваним і несподіваним.

Що для тебе означає слово "успіх"?

Успіх ― поняття дуже неоднозначне, це суб'єктивна штука. Для мене успіх ― досягнення чітко поставленої цілі, ще й на рівень більше ніж є. Адже просто досягнення цілей не вважаю успіхом, а коли перевершуєш себе ж у цьому ― це може претендувати на таке звання.

Ознаки успіху:

а) не є випадковістю;

б) має бути докладено максимум зусиль і часу, якщо це того потребує;

в) успіх інших не є твоїм успіхом, якщо мова йде про командну роботу. Або успіх чийсь конкретно, або всієї команди;

г) успіх завжди має провокувати подальші плани, тільки якщо це не передсмертний план дій;

д) від шляху треба кайфувати.

Та і взагалі, у самурая немає цілі, у самурая є тільки шлях. 

"Гучні Жести"  ― що це? Яка мета?

Постійно коли питають, я вже розумію, що я постійно кажу все одне й те саме про нього. Кажу, що можете ознайомитись на сторінці проєкту.

Але якщо серйозно, то це в першу чергу проєкт про команду. Це не студентський проєкт, ні в якому разі, адже команда велика: це і викладачі, і просто зацікавлені люди, і студенти й не студенти, і іноземці не студенти. Дуже різний контингент. Це проєкт про включення людей з нозологією слуху у суспільство. Театралізовані екскурсії, це тільки одна з форм того, яким чином ми це можемо робити.

Як створювався проєкт "Гучні Жести" і яка твоя роль в ньому?

Створювався проєкт “ГучніЖести” дуже живо, на легкій ноті, і в різних ситуаціях. Ми з Ірою ходили й в бібліотеки, і в кав'ярні, і в бари, сиділи просто неба, в гостях один в одного. Брали свої блокноти, багато спілкувались, думали, моделювали й так далі. Коли вже народилась більш менш чітка і реальна думка про форму проєкту і засоби його реалізації, почали доєднувати людей у команду. Спершу нам дуже багато в чому допоміг колега і просто хороший друг з Ізраїлю, який працював над нашим дизайном сторінок, розробкою самих сторінок тощо. Ну а потім вже понеслась! Така невелика компанія з 20 людей почали плідно працювати над однією ідеєю, і це було щось неперевершене!

Скільки людей зараз працює над проєктом? Хто за що відповідає?

Зараз нас не менше, але працюємо в іншому режимі. Зараз в основному працює Іра: це і ведення сторінок, це картинки, тексти, комунікація, грант виграний навесні, який вже теж потроху, але впевнено реалізовується. Зараз інша ситуація, пошук форматів, пошук сил і натхнення для подальшої роботи.

Проблеми інклюзивного середовища в нашій країні досить відомі. На державному рівні перша леді намагається їх вирішувати. Але у вашому випадку шукати ресурси для реалізації "Гучних жестів" набагато складніше. Де та в кого ви шукаєте підтримки, та в чому вона полягає?

Ну і молодець перша леді, що можна додати… Я, чесно кажучи, не в курсі чим саме вона займається, для мене це зараз виглядає скоріш як якийсь стандартний варіант подружжя президента, коли чоловік ― президент, а дружина ― благодійниця.

Наш головний ресурс ― люди в команді. Без них ніщо не може існувати. Тому в принципі, всі наші задачі виконувались без додаткових ресурсів. Тільки люди, час, корисні знайомства ну і натхнення, звісно. Окремою категорією ресурсів є гроші. Це напевно можна було б віднести до проблемних питань, бо одна справа написати й подати грант з розписаним кошторисом, інша справа, що ми з юридичної точки зору не можемо виконувати 98% фінансових операцій, в тому числі й отримання цих коштів. Але проблеми існують для того, щоб їх вирішувати, а не для того, щоб вони ускладнювали життя, тому частково цей ресурс у нас є. Ми, наприклад з коштів отриманих за перемогу в конкурсі проєктів замовляли наші чудові торби, які розігрували й просто дарували, самі теж вкладались, не дуже, але було діло.

Зараз новий етап, непевне, контакту з питанням грошей, бо Ірина виграла грант під реалізацію нового нашого напрямку, який саме зараз у розпалі своєї підготовки до представлення.

Але все ще питання отримання фінансової підтримки лишається відкритим.

Як вимірюється результативність проєкту "Гучні Жести"?

Результативність вимірюється дуже неоднозначно, кожен має своє бачення проєкту. Але кожна виконана задача є результатом. невиконана теж, до речі. Велика кількість всього була зроблена: курс уроків вивчення жестової мови, освітні відео, екскурсія в ВРУ, доповіді з тезами на наукових конференціях. Для мене найбільший результат ― вибудувати комунікацію в команді, де за доволі короткий час, всі стали дуже близькими один для одного, адже розуміння і відчуття поняття “ми” для мене найцінніше. Результативність змінюється залежно від поставлених цілей, а це для мене дуже не динамічне поняття.

Чи немає відчуття, що проєкт "Гучні Жести" не досягає поставленої мети та не викликає зацікавлення в суспільства? 

“ГучніЖести” досягають поставлених цілей. Принаймні короткострокові цілі всі досягнуті. Як мінімум саме існування такого продукту у вільному доступі є досягненням мети в якомусь сенсі, адже за нами постійно спостерігають, контактують з нами. Про нас знає спільнота нечуючих, що теж дуже важливо, адже таким чином ми в якомусь сенсі місток комунікації між чуючими й нечуючими. В принципі видимість є досягненням цілі.

Звісно, жодної з екскурсій ще не було проведено, ми не маємо акторів які б знали жестову. Заплановане не справдилось, але це ж не кінець, та і самі ми собі постійно приймаємо рішення про ймовірні зміни напрямів роботи. Це нормально, бо це є життя проєкту, воно неоднорідне і динамічне.

Чи траплялись негативні історії під час заходів, які проводяться командою "Гучних Жестів"?

Жодної негативної ситуації! Кожна потенційна проблема є досвідом і уроком, принаймні, коли це сприймається з цієї точки зору.

Яка позитивна історія, пов'язана з "Гучними Жестами", запам'яталася найбільше?

Якоїсь особливо яскравої ситуації важко згадати, багато приємних моментів не дають чомусь особливо виокремитись.

Найприємніше те, що ми ростемо разом з проєктом. Проєкт може існувати без людей навіть коли ми не працюємо. Існування наших сторінок у соцмережах все одно є діяльністю проєкту, хіба що пасивною, і це просто ще одна приємна плюшка до всього іншого, що є.

Чого ви встигли досягти за час існування проєкту?

Досягли напевно високо рівня комунікації в команді, навчилися спілкуватись і розуміти один одного як тре. Навчились налаштовувати комунікацію з іншими організаціями, проєктами, людьми тощо. ГучніЖести знають багато людей, багато хто просто десь щось чув, і це підвищує рівень видимості, що своєю чергою підкріплює “успішність” проєкту.

Окрім команди однодумців "Гучних Жестів", чи маєш ти друзів, які теж активно підтримують і допомагають у розв'язанні проблем інклюзивного середовища? У чому полягає підтримка/допомога цих людей?

На жаль, ні. Багато хто з друзів просто став цікавитись темою інклюзії, почали переосмислювати свої думки й багато чого іншого.

За успіхом  ― майбутнє. Які плани на найближчий час маєте з командою?

За успіхом  ― майбутнє, чи за майбутнім  ― успіх? Планів завжди багато, але багато і протилежних штук. В основному це про особистісне кожного. Кожен учасник проєкту, в першу чергу, переслідує свої цілі, альтруїстів мало знаю. І це треба враховувати.

Зараз ми трохи в підвішеному стані, стані визначення з усім. Це пов'язано і з тим, що важко бути повністю включеним у роботу через велику кількість ще й інших справ. Але плани є, завжди тримаємо інтригу!

Якою ти бачиш ситуацію з інклюзією в Україні через 5 років?

Важко сказати. Щодня ситуація в інклюзії змінюється, не тільки в позитивну сторону. Кидає туди-сюди. Але як-не-як ситуація змінюється, і можна лише сподіватись, бажати й докладати зусиль, аби загальна картина поліпшилась.