«МОВА ПОВ’ЯЗУЄ ІЗ РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ ТА ВИЗНАЧАЄ ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ОРІЄНТИРИ» - ЛАРИСА МАСЕНКО

«Українська мова як чинник цілісності та демократичного розвитку держави» - з такою важливою лекцією виступила Лариса Масенко в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Пані Лариса - досить відома людина не лише в професійному середовищі, а й публічному – про її взаємостосунки із працівниками сфери послуг, які не переходять на українську, багато пишуть у ЗМІ.

Тож під час лекції доктор філологічних наук та Почесний професор Університету Грінченка розповідала про мовне законодавство, державотворення, соціологію та геополітику. Ось деякі уривки з лекції, які видалися нам цікавими. 

Розвиток – у різноманітті

У нас за часів СРСР не було ні соціолінгвістики, ні соціології. Як відомо, соціологія вивчає склад суспільства, наявність різноманітних груп у ньому, настрої,  методи пошуку домовленостей між цими групами та владою. В СРСР головним завданням було створити однокласове суспільство і ці науки були не потрібні. Передбачалося, що й мова буде одна.  У Троцького навіть було своє бачення цього. Він наказав солдатам Червоної армії вивчати есперанто. Але ж ми розуміємо, що це утопія. Суспільство може розвиватися лише в різноманітті, тому в Радянському Союзі і не вдалося втілити цю ідею в життя.

Про мовну стійкість за часів СРСР

За часів СРСР найбільше постраждали білоруська й українська мови. Найкраще збереглися мови тих народів, які виявляли мовну стійкість. Це країни Балтії, де люди ігнорували звертання російською мовою взагалі. Такою поведінкою вони показували, що на своїй землі вони хочуть спілкуватися своїми мовами: латиською, естонською чи литовською. Така поведінка зберігає мову і змушує людей спілкуватися нею в публічних сферах життя.

А грузини були єдиними, в кого грузинська була визнана офіційною в конституції республіки за часів СРСР. Коли влада хотіла це змінити, тисячі людей протестували на центральній площі Тбілісі. І відстояли право на свою мову.

«Перспективні» та «неперспективні» мови СРСР

До речі, 1963 року в журналі «Вопросы языкознания» з’явилася стаття, в якій всі мови радянських республік поділили на «перспективні» та «неперспективні». «Перспективні»: мови країн Балтії, грузинська, вірменська, азербайджанська. «Неперспективні»: мови Середньої Азії, українська та білоруська. Громадськість тоді обурилася. І через декілька випусків у журналі написали, що це була помилка. І так це питання зам’яли. Але це було ще одним доказом того, що у великих українських містах свідомо формувалося російськомовне середовище.

«А хто вам заважає говорити українською мовою?»

Часто в Харкові чи Києві українських дисидентів та письменників викликали до КДБ для «профілактичних бесід». «А хто ж вам заважає говорити українською мовою?» – запитували представники силових структур. Проте тут йдеться про мовне середовище. Воно диктує людині мовну поведінку. Це треба бути дуже сильною людиною, щоб поводитися інакше.

Розповім один приклад. Моя подруга з дитинства говорила лише українською. Я не могла так триматися. Вона розповідала, як одного разу за часів СРСР їхала в тролейбусі із сином та говорила українською. Так одна жінка їм сказала: «вас еще не всех перестреляли». Зараз, звісно, ситуація в Києві покращилась і мене це тішить.

Що таке «літературна мова»

Найголовніша функція літературної мови – об’єднувальна. Коли держави утворювалися, то в кожній її частині була своя мова. Проте задля порозуміння та єдності в усіх сферах суспільного життя має функціонувати одна мова.

Наприклад, в Середньовіччі в Західній Європі такою мовою була латина.  А з утворенням національних держав почали утворюватися національні мови. У період реформації Лютера постало питання розуміння народом Біблії, бо прості люди читати її латиною і не розуміли проповідей. І саме переклади Біблії стали першим кроком для утвердження літературної мови в Європі.

Термін «літературна мова», на мова думку, в нас не дуже вдалий. Це словосполучення пішло з французької традиції і має подвійне трактування. Можна подумати, що це мова літератури. Лесь Подерв’янський, наприклад, теж творить літературу, але літературною мовою його твори точно не написані. Це поняття ширше. Тому вдалішим з точки зору мовознавства є англійський термін «стандартна мова», тобто обов’язкова для всіх.

Як оновлюється мова і що робити зі словами іншомовного походження?

90% нових слів у мові з’являються саме з термінології. Зараз активно розвиваються комп’ютерні технології. Багато слів до української надходить саме з цієї сфери. Загалом вони мають англійське походження. Багато країн світу займаються заміною цих слів термінами, що походять з їхніх мов. Наприклад, чехи замінили слово «комп’ютер». Поляки та росіяни також піднімають це питання. Адже коли в мові така велика кількість запозичень, то це теж в якомусь сенсі розмиває її структуру.

Жива мова

Важливо, щоб мова була живою, щоб нею користувалися всюди. Шкода, що  повсякчас молодь у школі чи університеті під час занять спілкується українською, а після дзвінка – російською. Хоча саме молодь могла б із легкістю обирати мову спілкування. Я розумію, що багато хто серед них походить із російськомовних родин. Проте кому ж, як не їм, змінювати ситуацію? І варто почати хоча б у столиці, адже це центр держави.

Про еліту з розщепленою ідентичністю

Велика наша вада полягає в тому, що українська була визнана державною лише на папері. Ніхто не слідкував за виконанням мовного законодавства. Тим паче в нас не відбулася зміна еліти. Кучма за ментальністю дуже мало відрізнявся від Брежнєва чи Щербицького.

Брежнєв родом з України, але в одних документах записував себе українцем, а в інших – росіянином. І русифікація в радянський час сформувала подвійну та розщеплену ідентичність серед більшості населення. Це відбувалося масово і тому дуже багато людей живуть в незалежній Україні з цією розщепленою ідентичністю.

От і Кучма завжди записував себе в офіційних документах росіянином, а «переписався» на українця лише за перебування на посаді Прем’єр-міністра України. Тобто пройшов зворотній від Брежнєва шлях. А в його книжці «Україна не Росія», яку, звісно, писав не Кучма, висновок приводить читача до того, що Україна все одно має лишатися з Росією. Звичайно, такі лідери не змогли впроваджувати правильну мовну політику.

Насильницька українізація. Чи є вона в Україні?

У нас лише зараз пропонують створити центри з контролю використання української мови. І це не означає насильницької українізації. Насильницькою вона була б тоді, коли держава втручалася в приватну сферу. Так було в Іспанії за часів тоталітарного режиму Франко. Якщо двоє людей спілкувалися каталонською чи баською на вулиці, то лише за це їх могли одразу кинути до в’язниці. Оце називається насильницькою іспанізацією. Чи відбувається у нас щось подібне?

Особливості української геополітики

В Берегівському районі Закарпатської області 70% населення становлять угорці. Вони безперечно мають можливість і право відкривати свої школи, вивчати мову. Більшість із них отримали угорські паспорти. Але це небезпечно для єдності України. Це можливість для Угорщини претендувати на українські землі. Там, до речі, Ющенко дозволив глибоко в Карпатах  встановити пам’ятник із написом «Тут починалася угорська земля». Не зрозуміло, як можна було таке допустити. Якщо ми будемо слабкою державою, то у нас і на заході можуть виникнути серйозні проблеми.

Українська мова та ЗМІ – ще одне неприємне питання

У масовій культурі має впроваджуватися активна підтримка української мови. Особливо на телебаченні. Адже це найпотужніше джерело інформації та найефективніший інструмент впливу на масову свідомість. Передусім люди мають чути правильну українську мову з екранів. А наші основні канали перейшли в руки олігархів, які не зацікавлені в цьому.

А що відбувається на нашому телебаченні? Засилля маніпуляцій, які легко використати для розповсюдження якихось ідей. Раджу поспостерігати за російськомовними та україномовними персонажами в серіалах. Перші – культурні, охайні, успішні та красиві. Другі – нещасні простакуваті дикуни, яких цікавлять лише свині та горілка. Який образ українців та української мови фіксується в людей, які споживають ці продукти без критичного осмислення?

Чого прагне російськомовне населення України?

Дуже часто в нас експлуатують тему російськомовних патріотів. Звісно, і на Майдані було багато російськомовних патріотів, їх достатньо й у зоні АТО. Вони хочуть, щоб Україна була незалежною, вивчають мову та культуру. Але треба враховувати масовість та більшість суто з соціологічної точки зору. Коли ми робили дослідження та порівнювали російськомовних та україномовних людей, то саме серед російськомовних більшість прагнула союзу з Росією. Це було раніше. Можливо, зараз ситуація змінилася. Бо завжди більшість хоче жити в своїй незалежній державі. Проте небезпечна тенденція прослідковується.

Мова, держава та демократія

Вибір мови безперечно пов’язаний з демократичним устроєм держави. Ще в часи Горбачова у нас був утворений «Демократичний рух України», яким потім керував Чорновіл. 50% учасників цього руху були із Західної України. Хоча населення цієї території становить всього 10% від населення всієї країни. Третина була з центральних районів і дуже мало було зі Східної України.

Під час президентських виборів лише в західних областях більшість проголосувала за Чорновола. А переміг Кравчук, який був з комуністичної номенклатури. Можна зробити висновок, що в областях, де немає проблем з мовним питанням і спілкуються українською, люди готові до демократичних процесів, через які вже давно пройшла вся західна Європа. Там одразу прибрали Леніна і повернули історичну топонімію.

Мовні закони: що й до чого

Неможливо будувати демократичну державу без мовної політики. З цим треба було розібратися ще на початку утворення незалежної держави. Було ухвалено Закон «Про мови в український СРСР»  у 1989 році, де зазначалося, що українська – державна мова. І це абсолютно нормально, бо українці становлять більшість і живуть на цій території споконвіку, давши назву цій державі. Тому саме їхня мова має бути державною. Це не передбачає утиски інших мов, а забезпечення коректного статусу мови народу, на базі якого утворювалася держава. Так було майже з усіма країнами.  Якщо ми поїдемо в Польщу, то потрапимо в польськомовне середовище. Якщо хтось захоче лишитися жити в Польщі, то має опанувати мову. Так само й у Словаччині, й  Румунії, будь-де.

В Україні ж за часів Януковича було ухвалено закон Ківалова-Колєсніченка, який непрямо та підступно фактично робив російську другою державною. За цим законом достатньо 10% носіїв у регіоні для того, щоб мова набула прав державної.  Проте чомусь така доля не спіткала татарську мову, яка насправді потребує захисту.

Зараз цей закон намагаються відмінити і як альтернативу запропонували три мовні закони. Я дуже сподіваюся, що славнозвісний український розбрат не стане злим жартом і загалом нам вдасться до влади привести справжню українську еліту. А це все допоможе ще й вирішенню мовних проблем. 

 Ангеліна Ломакіна