ДІАНА КАРПЕНКО: «ЗЕЛЕНЕ ПЛЕМ’Я» - ЦЕ ШКОЛА МИСТЕЦТВ І РЕМЕСЕЛ

ПЕДАГОГІЧНІ ЕТЮДИ. ЕТЮД №8

Чи є місце експериментам в освіті? Якою має бути школа майбутнього? Активні батьки та вчителі-неформали зібралися в Мистецькому хуторі Обирок на освітній вікенд 15-17 липня 2016. Мета зібрання - створювати заходи для батьків та дітей, запрошувати спікерів-професіоналів зі сфери освіти, шукати, дискутувати і творити нову освіту. Тут всі бажаючі змогли поспілкуватися, отримати відповіді на свої запитання, зарядитися енергією добра. Полтава, Київ, Черкаси та Чернігів - з'їхалися батьки та педагоги з усієї України. "АстудіЯ" також була поряд: піднялася над чудернацьким арт-хутором на квадрокоптері, побувала в сільському клубі, відганяли гедзів від учасників на дискусійній галявині, а в кіно-сараї показали дітям мультфільм власного виробництва і зірвала аплодисменти.

Організатори вікенду "Діти. Освітній експеримент" збираються вже вдруге і не думають зупинятися на досягнутому. Вони декларують: "Ініціаторами змін у системі освіти України можуть бути тільки небайдужі активні батьки. Тож, наша ціль, щоб комьюніті бажаючих змінити систему, змінити підходи до навчання дітей, організаторів змін на будь-якому рівні, постійно зростала. Ми хочемо бачити наше суспільство через роки самодостатнім, а наших дітей усміхненими, щасливими та реалізованими." Погляд на освіту від Діани Карпенко, засновниці школи "Зелене плем'я" в педагогічному етюді №8.

ДІАНА КАРПЕНКО, засновниця школи "Зелене плем'я"

Спочатку «Зелене плем’я» замислювалась як школа для дітей і дорослих.

Цього року ми зрозуміли, що треба розширити цю назву. Тепер це - школа мистецтв і ремесел. Крім загальноосвітньої програми, яка є державною і якої ми дотримуємось, лишень просимо викладачів, щоб вони це робили цікаво. Окрім цього, втілюємо ідею опановування якомога більшою кількістю мистецтв та ремесел. Цього року це - школа барабанів, школа японських мистецтв, школа живопису, ліплення з глини, стрільба з лука – від прикладних до бойових, абсолютно різних.

Ідея школи полягає в тому, що вона знаходиться не в школі.

Вона знаходиться в іншому прекрасному місці, особливо в теплу пору року, коли є можливість займатися не лише в приміщенні, а будь-де – в соснах, біля озера, де завгодно, де викладач вважає за потрібне. Наприклад, урок знахарства відбуваються прямо в лісі. Діти ходять, збирають трави та гриби і досліджують та вивчають це все на природі. Не потрібно підручники читати для того, щоб опанувати якісь «природні» речі. У цій школі можуть вчитися як діти, так дорослі, які можуть проходити повноцінні курси. Якщо діти опановують і загальноосвітню програму, і мистецтва, то дорослі можуть долучатися на такі короткі інтенсиви на тиждень, два чи місяць, залежно від тривалості курсу.

Я, наприклад, не вважаю себе новатором в освіті. Я - прихильник цікавих методів.

Мене особисто дуже надихнула школа «Summerhill» у Великобританії, де у дітей є дуже багато прав, можливостей для самоврядування. У них є навіть вибір відвідувати заняття чи ні. Схожу концепцію ми запозичили у них і теж намагаємося її втілити.

Звичайно, викладач мотивує дітей. Звичайно, батьки теж беруть участь у процесі або, принаймні, спілкуються з дітьми про те, що було в школі. Щоб зрозуміти, чи цікаво їм, а не просто: віддали дітей до школи і все. Але у дітей є опція: на заняття не ходити. Якщо заняття зовсім не цікаві і у викладача зовсім немає можливості з дітьми знайти комунікацію, то такий курс просто знімається. І тоді у викладача, навпаки, є стимул свої заняття робити настільки цікавими та захоплюючими, щоб діти бігли, летіли до нього на заняття. Це одна з речей. Інша – в нас немає поки що ніякої системи оцінювання. Як це буде йти далі, будемо бачити. Ще одна важлива річ - у нашій школі повна відкритість до експерименту. Наприклад, зараз у нас веде курси викладач за вальдорфською системою і, наприклад, є студентки-практикантки з Уманського педагогічного, які знають класичну систему, але теж намагаються її якось модифікувати і зробити цікавою для дітей. Тобто в нас немає чіткою методики, якої ми чітко дотримуємось. Ми відкриті для експериментів навіть для викладачів. Викладач може запропонувати щось цікаве і ми це спробуємо втілити.

В Обирку я відчула такий «ах- ефект», коли вперше стала на ходулі.

Я не знала, що я це вмію, але виявилося, що це не так складно. Спершу похиталася, потім уже за ручку трималася, а потім уже могла йти сама. І це неймовірне відчуття, коли ти знаходишся на висоті два метри і дивишся на все довкола і почуваєшся впевнено. Вдруге – коли моя донька в шість років навчилася ходити на ходулях. От для мене це було яскраве враження від розуміння того, що я таке можу.

Модель виховання повинна давати максимальний простір можливостям.

А вже діти самі обирають, чого вони хочуть. Звичайно, десь у щось ми втручаємося. От я, наприклад, дуже хочу, щоб хтось із них опанував гру на фортепіано. Але все відбувається без тиску. У той же час вони мають можливість спробувати й барабани, й сопілку, й скрипку – все, що завгодно. І так ми намагаємося поводитися в усьому. Буквально до того, що навіть край для проживання діти можуть вибрати самі. Бо ми багато подорожуємо, вони багато бачать різних країн. І якщо в один день вони вирішать, що хочуть жити не тут, а деінде – будь ласка. Я думаю, що це те, що батьки можуть дати. Бо на певному етапі життя батьки перестають бути авторитетом. Тобто моє завдання – організувати гарний простір для того, щоб їм було добре зростати, дати простір можливостям, показати, що є таке, є й інше, знайти людей, фанатів своєї справи, які би могли дітям показати цю справу з усією любов’ю, з якою вони до неї ставляться. Якщо викладач музики, то це просто професіонал, який їм допоможе вчитися, а не просто ми підсунемо дитині ноти і скажемо: «Давай вчися!». Щоб ми могли закохати в світ!