ПРОГРАМА МІНІМУМ БЕЗПЕЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Комунікація має безліч проявів, але нині найважливішим є безпековий. Адже з розвитком сучасних технологій вплив комунікативних процесів на суспільство в цілому і на кожного зокрема невимірно зростає. І далеко не завжди ці процеси йдуть нам на користь. Що ж, це об’єктивна реальність 21-го століття. Саме безпековому виміру цієї реальності і була присвячена Міжнародна конференція, яка відбулася 18 вересня  в Університеті Грінченка. Крім Інститут журналістики, її співорганізаторами виступили Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультет політичних наук та журналістики Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Республіка Польща) та Національна академія комункативістики. Урядовці, експерти, аналітики, викладачі обговорили різні аспекти безпеки комунікацій. В цьому контексті перед учасниками конференції виступив ректор Університету Грінченка Віктор Огнев’юк. Він підкреслив важливість явища комунікації і поділився своїм баченням цього процесу в 21-му столітті. Публікуємо деякі тези його виступу.

 

ДЕМОКРАТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО СТАВИТЬ ВИКЛИКИ

Дещо хочу сказати з точки зору мого суб'єктивного розуміння комунікацій в 21-му столітті. Комунікація – річ надзвичайно універсальна і без неї, мабуть, спільнота людей була б нереальною і вона б не відбулася. Якби, мабуть, в 60-ті-70-ті роки минулого століття мені б розповідали про той рівень комунікацій, який буде у 2017 році, я б думав, що це фантастика.

 

 

 

Для мого покоління, а тут багато представників саме мого покоління, те, що відбувається сьогодні у сфері комунікацій, це дійсно значною мірою, якщо перенестися в часи нашого дитинства, - фантастика. Ми можемо сьогодні в он-лайн режимі бачити події будь-якого масштабу. Будь-яка людина, взявши в руки смартфон, якщо він тільки підключений до  Інтернету, може вести пряму трансляцію з події, у якій вона є учасником. Питання завжди виникає в такому контексті: а добре це чи погано? Однозначної відповіді, вочевидь, не існує на це, бо кожне явище має дві сторони. Чи є в безпеці людина сьогодні? На жаль, ні. Бо розміщуючи фотографії з відпочинку, насолоджуючись теплим Середземним, чи будь-яким іншим морем людина щиро показує, демонструє як вона усе це красиво робить. Але в цей момент той, хто аналізує мережі і має злі наміри, може навідатись до оселі цієї людини і безпека людини таким чином порушується. І людина нічого не підозрюючи, бо вона ж власне відпочиває, ставить себе під загрозу.

Ми бачимо, яке суспільство сьогодні, воно аналізує досить багато речей і ставить багато запитань до тих, хто при владі, до тих, хто має велику власність. З одного боку це досить добре. З іншого боку, погано, якщо людина чесно нажила цю власність, але її все одно підозрюють у нечесності. І ці моральні аспекти, які порушують комунікації, є досить складними. Сказати: "Ні, давайте ми не будемо аналізувати ці процеси і заборонимо суспільству», звичайно  вже не вийде. Забороною нічого не вирішимо. І ми можемо зачепити дуже багато аспектів. В цьому контексті я хочу згадати нашого юного громадянина, якому виповнилось 18 років. Це - Павло  Гриб. Він познайомився у соціальних мережах з дівчиною,  вони домовились не віртуально, а в реальному житті продовжити знайомство на території Білорусі. Але через те, що він, як громадянин України, демонстрував у соціальних мережах відповідне ставлення до країни-агресора, ФСБ порушило проти нього справу. Його викрали з території Білорусі завдяки аналізу того як він комунікував, де знаходився і так далі. Тобто -  це питання безпеки людини.

 

А тепер - про відповідальність держави. В даному випадку, відповідальність держави Білорусь. Я не знімаю відповідальність України, але саме на території Білорусі спецслужби сусідньої держави викрадають громадянина іншої країни і багато запитань виникає. А як взагалі це може відбуватися? Наскільки безпечно сьогодні будь-який громадянин України може відвідувати Білорусь, з якою у нас, здавалося б, немає проблем? Але, тим не менше, ми бачимо, що комунікації, які стали такими доступними, приносять проблеми людині і ставлять дуже багато запитань до держави.

 

 

РИЗИКИ ВІДКРИТОСТІ ІНФОРМАЦІЇ

Ми можемо проаналізувати багато різних аспектів, але я хотів би сказати про те, що осмислення цього явища, комунікацій 21-го століття, з точки зору філософії ще не відбулося в певній мірі.

 

 

Ми всі хочемо отримувати інформацію і всі хочемо щоб вона переважно позитивно впливала на наші емоції, на наше становище. Але інформація, на превеликий жаль, є й руйнівною. Інформація існує різного ґатунку.  Наше завдання, швидше за все, полягає у тому, щоб навчитись самим і спонукати молодь  осмислювати її і дуже критично ставитись до тих інструментів, які відкривають можливість комунікувати в сучасному світі. Треба бути  обережними. Бо сьогодні молоді люди, які сьогодні тільки навчаються в стінах Університету, досить відверто обговорюють різні проблеми в соціальних мережах. Але прийде час, коли вони закінчать Університет і будуть працевлаштовуватись. Роботодавець сьогодні аналізує все: ким ти є, як думаєш і які ти цінності сповідуєш. Бо доволі часто ніхто не підозрює, що багато опитувань на зразок: "Ким ти хочеш стати? Ким ти себе уявляєш?" робляться, щоб аналізувати, а що людина собою являє, які в неї устремління є. І ми знаємо технології перемоги Дональда Трампа. Це надсилання  меседжів тим групам людей, які на них і очікували. Це технологія, яка спрацювала. Він чітко знав цільову групу, тобто його штаб, який працював над кампанією, досить чітко знав цільові групи, яким посилав інформацію.

Коли ви щось очікуєте, якогось певного змісту і отримуєте його, то у вас з'являється природне бажання саме цю людину підтримувати. І ми тоді забуваємо про якісь принципи загальні, про інтереси держави. І таким чином є певні виклики, які стоять перед суспільством, в тому числі і перед американським. Ми бачимо, що суспільство тисне на Президента США і він вже не може ігнорувати  громадську думку. Думаю, що після тих великих ураганів, мабуть, має змінюватись позиція навколо екологічних проблем і виходу Сполучених Штатів Америки з відповідної угоди. Тобто під загрозу ставляться інколи досить серйозні питання. Повернемося до України. Наскільки у нас відкрито в  соціальних мережах обговорюється багато речей, які насправді мають становити певну військову таємницю. Бо коли почалася російська агресія і в соціальних мережах зверталися і писали до Міністра оборони, до Верховного Головнокомандувача: дивіться, там у людей нема того й того. Та ворогу більш нічого і не потрібно. Він отримує детальну інформацію про те, чого там не вистачає. Здавалося б, людина з досить гарними намірами хоче допомогти, а насправді, ставляться під загрозу конкретні люди і інтереси держави.

 

 

 

Так, здається, є телефони довіри Служби Безпеки України, інших відомств. Але людям простіше написати це у Фейсбуці, ніж шукати телефон за яким можна повідомити ту чи іншу інформацію. Тож ми маємо вчитись комунікувати.

Я лише штрихами позначив деякі сегменти. Але є настільки великий пласт проблематики. Суспільство, можна зробити такий висновок, хай він не буде остаточним, виявилось не готовим до того рівня комунікацій, який сьогодні дали технологічні можливості. Воно не готове в плані осмислення і прорахунку всіх наслідків дій і впливу тієї інформації, яку  оприлюднюють в соціальних мережах. Це стосується окремої людини, це стосується держави і це стосується тих комунікацій, які є. На превеликий жаль, держава не виробила відповідних комунікацій з громадянським суспільством і громадянами, які б відповідали як інтересам держави, так і інтересам окремого громадянина.

 

 

 

Це  ключове завдання і воно стосується, як я сказав, держави, і, в першу чергу,  наукового товариства, університетів. Бо ми маємо  виробляти та пропонувати рецепти нових комунікацій, а не сподіватись на те, що от те уявне поняття «держава» - це щось від нас відокремлене. Ні, вона абсолютно не відокремлена від нас, бо таке переплетення сьогодні відбувається особистого життя, громадського життя і життя держави, що важко провести будь-яку межу: де закінчується особисте і де починається державне означення певних проблем. Їх багато, вони багатошарові, а значить  потребують досить ретельного вивчення.  Потрібно, щоб голос науковців, освітян був більш вагомим у сучасному суспільстві, на який би зважали, з яким рахувались. Ми повинні  продукувати не просто ідеї, а й виробляти  підходи до вирішення тих чи інших проблем. Цьому, гадаю, сприятиме і наша конференція.

КОМУНІКУВАТИ БЕЗПЕЧНО

Комунікація має безліч проявів, але нині найважливішим є безпековий. Адже з розвитком сучасних технологій вплив комунікативних процесів на суспільство в цілому і на кожного зокрема невимірно зростає. І далеко не завжди ці процеси йдуть нам на користь. Що ж, це об’єктивна реальність 21-го століття. Саме безпековому виміру цієї реальності і була присвячена Міжнародна конференція, яка відбулася 18 вересня  в Університеті Грінченка. Крім Інститут журналістики, її співорганізаторами виступили Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультет політичних наук та журналістики Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Республіка Польща) та Національна академія комункативістики. Урядовці, експерти, аналітики, викладачі обговорили різні аспекти безпеки комунікацій. В цьому контексті перед учасниками конференції виступив ректор Університету Грінченка Віктор Огнев’юк. Він підкреслив важливість явища комунікації і, поділився своїм баченням цього процесу в 21-му столітті. Публікуємо основні тези його виступу.

Дещо хочу сказати з точки зору мого суб'єктивного розуміння комунікацій в 21-му столітті. Комунікація – річ надзвичайно універсальна і без неї, мабуть, спільнота людей була б нереальною і вона б не відбулася. Якби, мабуть, в 60-ті-70-ті роки минулого століття мені б розповідали про той рівень комунікацій, який буде у 2017 році, я б думав, що це фантастика. Для мого покоління, а тут багато представників саме мого покоління, те, що відбувається сьогодні у сфері комунікацій, це дійсно значною мірою, якщо перенестися в часи нашого дитинства, - фантастика. Ми можемо сьогодні в он-лайн режимі бачити події будь-якого масштабу. Будь-яка людина, взявши в руки смартфон, якщо він тільки підключений до  Інтернету, може вести пряму трансляцію з події, у якій вона є учасником. Питання завжди виникає в такому контексті: а добре це чи погано? Однозначної відповіді, вочевидь, не існує на це, бо кожне явище має дві сторони. Чи є в безпеці людина сьогодні? На жаль, ні. Бо розміщуючи фотографії з відпочинку, насолоджуючись теплим Середземним, чи будь-яким іншим морем людина щиро показує, демонструє як вона усе це красиво робить. Але в цей момент той, хто аналізує мережі і має злі наміри, може навідатись до оселі цієї людини і безпека людини таким чином порушується. І людина нічого не підозрюючи, бо вона ж власне відпочиває, ставить себе під загрозу.

Ми бачимо, яке суспільство сьогодні, воно аналізує досить багато речей і ставить багато запитань до тих, хто при владі, до тих, хто має велику власність. З одного боку це досить добре. З іншого боку, погано, якщо людина чесно нажила цю власність, але її все одно підозрюють у нечесності. І ці моральні аспекти, які порушують комунікації, є досить складними. Сказати: "Ні, давайте ми не будемо аналізувати ці процеси і заборонимо суспільству», звичайно  вже не вийде. Забороною нічого не вирішимо. І ми можемо зачепити дуже багато аспектів. В цьому контексті я хочу згадати нашого юного громадянина, якому виповнилось 18 років. Це - Павло  Гриб. Він познайомився у соціальних мережах з дівчиною,  вони домовились не віртуально, а в реальному житті продовжити знайомство на території Білорусі. Але через те, що він, як громадянин України, демонстрував у соціальних мережах відповідне ставлення до країни-агресора, ФСБ порушило проти нього справу. Його викрали з території Білорусі завдяки аналізу того як він комунікував, де знаходився і так далі. Тобто -  це питання безпеки людини.

А тепер - про відповідальність держави. В даному випадку, відповідальність держави Білорусь. Я не знімаю відповідальність України, але саме на території Білорусі спецслужби сусідньої держави викрадають громадянина іншої країни і багато запитань виникає. А як взагалі це може відбуватися? Наскільки безпечно сьогодні будь-який громадянин України може відвідувати Білорусь, з якою у нас, здавалося б, немає проблем? Але, тим не менше, ми бачимо, що комунікації, які стали такими доступними, приносять проблеми людині і ставлять дуже багато запитань до держави. Ми можемо проаналізувати багато різних аспектів, але я хотів би сказати про те, що осмислення цього явища, комунікацій 21-го століття, з точки зору філософії ще не відбулося в певній мірі.

Ми всі хочемо отримувати інформацію і всі хочемо щоб вона переважно позитивно впливала на наші емоції, на наше становище. Але інформація, на превеликий жаль, є й руйнівною. Інформація існує різного ґатунку.  Наше завдання, швидше за все, полягає у тому, щоб навчитись самим і спонукати молодь  осмислювати її і дуже критично ставитись до тих інструментів, які відкривають можливість комунікувати в сучасному світі. Треба бути  обережними. Бо сьогодні молоді люди, які сьогодні тільки навчаються в стінах Університету, досить відверто обговорюють різні проблеми в соціальних мережах. Але прийде час, коли вони закінчать Університет і будуть працевлаштовуватись. Роботодавець сьогодні аналізує все: ким ти є, як думаєш і які ти цінності сповідуєш. Бо доволі часто ніхто не підозрює, що багато опитувань на зразок: "Ким ти хочеш стати? Ким ти себе уявляєш?" робляться, щоб аналізувати, а що людина собою являє, які в неї устремління є. І ми знаємо технології перемоги Дональда Трампа. Це надсилання  меседжів тим групам людей, які на них і очікували. Це технологія, яка спрацювала. Він чітко знав цільову групу, тобто його штаб, який працював над кампанією, досить чітко знав цільові групи, яким посилав інформацію.

Коли ви щось очікуєте, якогось певного змісту і отримуєте його, то у вас з'являється природне бажання саме цю людину підтримувати. І ми тоді забуваємо про якісь принципи загальні, про інтереси держави. І таким чином є певні виклики, які стоять перед суспільством, в тому числі і перед американським. Ми бачимо, що суспільство тисне на Президента США і він вже не може ігнорувати  громадську думку. Думаю, що після тих великих ураганів, мабуть, має змінюватись позиція навколо екологічних проблем і виходу Сполучених Штатів Америки з відповідної угоди. Тобто під загрозу ставляться інколи досить серйозні питання. Повернемося до України. Наскільки у нас відкрито в  соціальних мережах обговорюється багато речей, які насправді мають становити певну військову таємницю. Бо коли почалася російська агресія і в соціальних мережах зверталися і писали до Міністра оборони, до Верховного Головнокомандувача: дивіться, там у людей нема того й того. Та ворогу більш нічого і не потрібно. Він отримує детальну інформацію про те, чого там не вистачає. Здавалося б, людина з досить гарними намірами хоче допомогти, а насправді, ставляться під загрозу конкретні люди і інтереси держави. Так, здається, є телефони довіри Служби Безпеки України, інших відомств. Але людям простіше написати це у Фейсбуці, ніж шукати телефон за яким можна повідомити ту чи іншу інформацію. Тож ми маємо вчитись комунікувати.

Я так штрихами лише позначив деякі сегменти. Але є настільки великий пласт проблематики. Суспільство, можна зробити такий висновок, хай він не буде остаточним, виявилось не готовим до того рівня комунікацій, який сьогодні дали технологічні можливості. Воно не готове в плані осмислення і прорахунку всіх наслідків дій і впливу тієї інформації, яку  оприлюднюють в соціальних мережах. Це стосується окремої людини, це стосується держави і це стосується тих комунікацій, які є. На превеликий жаль, держава не виробила відповідних комунікацій з громадянським суспільством і громадянами, які б відповідали як інтересам держави, так і інтересам окремого громадянина.

Це  ключове завдання і воно стосується, як я сказав, держави, і, в першу чергу,  наукового товариства, університетів. Бо ми маємо  виробляти та пропонувати рецепти нових комунікацій, а не сподіватись на те, що от те уявне поняття «держава» - це щось від нас відокремлене. Ні, вона абсолютно не відокремлена від нас, бо таке переплетення сьогодні відбувається особистого життя, громадського життя і життя держави, що важко провести будь-яку межу: де закінчується особисте і де починається державне означення певних проблем. Їх багато, вони багатошарові, а значить  потребують досить ретельного вивчення.  Потрібно, щоб голос науковців, освітян був більш вагомим у сучасному суспільстві, на який би зважали, з яким рахувались. Ми повинні  продукувати не просто ідеї, а й виробляти  підходи до вирішення тих чи інших проблем. Цьому, гадаю, сприятиме і наша конференція.

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про нас Події ПРОГРАМА МІНІМУМ БЕЗПЕЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ