АЛГОРИТМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ'ЯТОК

АРХІТЕКТОР ІВАН БИКОВ: УКРАЇНСЬКА АУТЕНТИЧНІСТЬ – АРХІТЕКТУРНИЙ ВИМІР

Задля збереження та відновлення української культурної спадщини, зокрема пам’яток архітектури, необхідно вдосконалити відповідну законодавчу базу та кардинально збільшити обсяги фінансування реставраційних проектів. Так вважає головний архітектор архітектурного бюро Іван Биков. Зараз його команда прагне надати нове життя школам колишнього Лохвицького земства на Полтавщині. У бесіді з Астудією архітектор розповідає про значення ініціативи.

АРХІТЕКТУРА У НАЦІОНАЛЬНОМУ СТИЛІ

Наразі там відомо, що збереглася у різному стані 51 земська школа Лохвицького земства та одна земська лікарня, чи її ще називають будинком земського лікаря у Чорнухах. На початку 20 століття, як я вже казав, іноді поставало питання, чи є взагалі українська нація. Відповідно виникало питання, чи є так званий южноруський, чи малоросійський архітектурний стиль. І Лохвицьке земство виконало своєрідний прорив у цьому. Свого часу Олена Пчілка казала, що школи споруджуються в утилітарній архітектурі і треба будувати школи у сільській місцевості за місцевими традиціями в народному національному українському стилі. Відтак почалося проектування, а потім будівництво земських шкіл Лохвицького земства саме в українській народній архітектурі. Проектувальником виступив відомий архітектор Опанас Георгійович Сластіон. Він спочатку виконав три проекти одно-, дво- та трикомплектних шкіл. Потім у 13-му році значно переробив і видав ще три таких проекти. Було декілька їх версій і за цими проектами будували приблизно 70-80 будинків шкільних, але наразі нам відомо, як я казав, про 51-ну збережену школу, з яких деякі практично руїна. 

НАША МЕТА

Наша мета, мета взагалі проекту шкіл Лохвицького земства, який очолює Ольга Герасим’юк і допомагає їй міністр Тарас Кутовий, зберегти ці школи, ці шедеври української народної архітектури, національної архітектури для України. Тобто спочатку ми їх вивчаємо, потім публікуємо документацію, потім вони отримують статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, як вже сталося з дев’ятьма школами в тому числі і з харсікською школою. Я думаю, що один-два місяці і вони мають отримати статус пам’яток місцевого значення. Після чого, дай Боже, буде реставрація. Наразі щойно виявлений об’єкт культурної спадщини, згідно з Законом про охорону культурної спадщини, охороняється як пам’ятка архітектури. Але вона ще має отримати свій власний охоронний номер. Щойно виявлена – це взагалі тимчасовий статус. Облікову документацію необхідно ще погодити на місцях, тобто у Полтаві, а вже потім відправити її до Києва для того, щоб там її також розглянули і надали об’єкту охоронний номер. І лише тоді вона набуде статусу пам’ятки місцевого значення, а можливо, і національного. Принаймні ми рекомендували школу в Харсіках як національну. Вона має багато унікальних рис. По-перше, це українська національна етнічна архітектура за доби московської окупації. В тому її основна унікальність. Тут є цегляний декор за формою українських народних орнаментів на стінах. Тут є розсувні перегородки-ширми між класами, які об’єднують класи у велику єдину залу. Тут є чудові башточки, завдяки яким ця школа стає місцебудівним акцентом, який можна побачити здаля.

ЩО ТАКЕ УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРН

Тепер – щодо українського модерну в архітектурі. У кожної нації, великої нації, яка склалася, є своя національна архітектура, в Росії, в Польщі і також є вона і в Україні. Приміром Полтавське земство - це також український модерн, втілений архітектором Кричевським. Є ще будівлі Канівського земства, також школи і земські лікарні. Вони повністю цегляні. Також дуже цікаві, також український модерн. Але зведені вони вже у 1914-му році і спроектовані іншим архітектором.       З чим можна порівняти український модерн? Дивіться. Якщо не брати до уваги стильові рішення, які запозичені з інших архітектур,наприклад з польської, з московської чи з румунської, у нас, в українців, великих стилів є тільки три, як мені здається. Це давньоруська архітектура з усіма її різновидами. Але це етнічно українська архітектура взагалі, тому що давня Русь, як відомо, починалася з Києва. Це українське барокко і це український архітектурний модерн. Все інше також наше, але воно пішло не з України, а з Росії, з Європи, з Туреччини тощо. Що стосується архітектора Сластіона, треба сказати, що він проектував не лише школи, а й інші будівлі, зокрема приватні будинки. Він також є автором унікального комплексу водолікарні у Миргороді. На жаль, у 1980-х роках ця споруда була зруйнована вщент. Отже Сластіон безперечно є видатною постаттю в українській архітектурі.

ПЕРЕВАГИ ОХОРОННОГО СТАТУСУ

Повертаючись до цього проекту, зауважу, що він вже набув розголосу, архітектура дійсно унікальна для України, для самоідентифікації українців і полтавчан зокрема. Тому, я впевнений, наші зусилля не будуть марними і споруда отримає повноцінний охоронний статус. Що він взагалі дає? Якщо будівля не є пам’яткою або щойно виявленим об’єктом культурної спадщини - її можна абсолютно законно знести. Навіть якщо будівля унікальна і на її захист стає громада, власник може сказати: за законом я правий – це не пам’ятка. Да, цікава архітектура і що? Я її купив – я її руйную, все, крапка, подавайте до суду. Але, якщо будівля має охоронний статус, то на кожному кроці, якщо почалася руйнація і якщо хтось з громади, яка про неї піклується, це помітив можна звернутися до прокуратури, або до місцевої влади і будуть наслідки. Наприклад, ми бачимо тут майбутній музей . Але не будемо забігати наперед. Нам би хоча б знайти гроші на якусь початкову консервацію, а потім, дай боже і на реставрацію. Я думаю що тут декілька мільйонів щоб від реставрувати. А на консервацію, я думаю, достатньо тисяч 50-100. Консервація – це поставити нові двері, засклити вікна, відремонтувати дах аби він не протікав і все. Коли будівля отримувала статус пам’яткоохоронної вона при цьому зберігала документацію наукового проекту. Тому, маючи такий масштабний проект, ми хочемо поміряти та виконати документацію на всі школи Сластіона навіть на ті 9, які зараз, за винятком нашої школи, вже мали охоронний статус. В Варвинському районі три школи мають повноцінні охоронні номера, як пам’ятки архітектури місцевого значення. У Роменському районі Сумської області також три школи охороняються але вони так і залишилися в статусі щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Те саме з трьома школами у Лохвицькому районі Полтавської області. Тобто на ці школи ми знову виконуємо облікову документацію вже, я думаю, на більш високому рівні, тому що ми додаємо обов’язково фасади і креслення. Ми додаємо велику історичну довідку не тільки про школу, але і про населений пункт і завдяки цьому вони можуть із статусу щойно виявленого об’єкта перейти у статус повноцінної пам’ятки з охоронним номером. Зараз ми подивилися десь близько 15 шкіл. З них функціонують повноцінно, як школи, школа в Гільцях, чудова школа, яка практично відреставрована силами місцевої громади. Потім школа в Курінці також і там прекрасний колектив, там є пам’ятні дошки героям, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Але там є лише 30 діточок. Тобто є небезпека, що найближчим часом школу можуть закрити. У школі в Мокіївці зараз розташований дитячий садок. І з 15-ти це наразі все. Тобто, або використовують під комору або просто зачинено.

ОХОРОНУ ПАМ’ЯТОК – НА РІВЕНЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Що ж треба робити в державі аби відновити архітектурну спадщину? На жаль, про це більше розмов аніж справ. Окремі ініціативи, як ця – Тараса Кутового та ідейного натхненника Ольги Герасим’юк кардинально питання не вирішать. Потрібно змінити Закон про охорону культурної спадщини, потрібне набагато більше фінансування культури взагалі, потрібне інше ставлення як влади так і суспільства до пам’яток. Зараз у Києві з різних причин практично заблоковано не тільки реєстр але і поповнення взагалі списку пам’яток. По областях цей процес ще потроху просувається. Коли ми досліджуємо зараз школи Лохвицького земства ми постійно на Полтавщині зустрічаємо нові об’єкти. Тобто зараз виконана облікова документація просто тому, що вирішили що це треба зробити на церкву у Васильках. 1914-й-15-й рік, дуже цікава архітектура з елементами модерну. І вона збереглася у прекрасному стані крім знищених верхів, але які потім відбудували але не за проектом. Знайшли у Білоусівці Чорнухінського району чудову садибу, яка мала два поверхи. Зараз залишився тільки один, але з цікавим декором і за садибою розташований повноцінний ландшафтний парк з ялинами, з струмочком, з оглядовими майданчиками. Парк та садиба наразі не пам’ятки, не охороняються. Школу зачинили, наскільки я знаю, в цьому році, тому що нема діточок. У Лохвицькому районі до початку роботи нашого проекту не було жодної пам’ятки архітектури офіційно окрім щойно виявленого об’єкту культурної спадщини – церкви у Лохвиці та синагоги також у Лохвиці. Зараз вже виявлено три дерев’яні церкви, які занесені були у звіт щодо об’єктів пам’яток Лохвицького району, але ще не мають статусу. От перша буде у Васильках. Потім Велика Бодаївка і Луценки, зараз Жабки.

ЗРОБИТИ КАЗКУ ДІЙСНІСТЮ

Архітектор-реставратор дуже залежна людина. Так, бувають багаті проекти з великим кошторисом, але переважно архітектори-реставратори дуже залежні від конкретного часом маленького об’єкта. В нашій конкретній фірмі реставраційна її частина, реставраційне бюро існує практично за рахунок комерційних проектів. Тобто більша частина контори проектує нові будинки, в тому числі багатоповерхівки. Їх у Києві досить багато, слава богу, а частину фінансування перенаправляємо на ось цю роботу. Допомагають нам і благодійні кошти за рахунок яких ми можемо собі дозволити виготовляти облікову документацію якісно, не для «галочки», а дійсно якісно. Вона потребує більше часу, вона потребує більше зарплатні для співробітників, але це потрібно для країни. А повинно було б, щоби в кожній області відділ охорони культурної спадщини мав би повноцінний штат кваліфікованих фахівців з досить високою зарплатою, не 2-3-4 тисячі, а 8-10. І ці фахівці повинні були б мати план дій по кожному району. Якщо б здійснилася така казка, то за кілька найближчий років ми би пройшлися по всій країні.

                                                                                             Підготував Павло Власов