Події

НАШІ НА ФЕСТИВАЛІ ОНЛАЙН ДЕМОКРАТІЇ

НАШІ НА ФЕСТИВАЛІ ОНЛАЙН ДЕМОКРАТІЇ

Найцікавіші проекти громадського бюджету зібралися сьогодні разом в Українському домі, аби поділитися своїми ідеями з покращення столиці. Загалом подано 564 проекти, які боряться за 100-мільйонний бюджет. День проходить під гаслами “Проведи цей день із сім'єю з користю для себе і нашого міста!” та “Зробимо місто краще без підкупів та фальсифікацій!” Кожен охочий може ознайомитися з проектами громадських ініціатив, насолодитися виступами дитячих колективів та проголосувати - скористатися можливостями онлайн демократії.

171022 gb 01

Інститут Журналістики Університету Грінченка завжди виступає ініціатором корисних для громади Києва ідей і цього року подає 4 проекти у рамках "Громадського проекту". Кожен голос від грінченківців - золотий! Розраховуємо на вашу корпоративну підтримку!
Проект №1: Модернізація спортивних об'єктів Університету Грінченка №741 https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/741
Проект №2: Молодіжний інкубатор громадських проектів (МІГП) №649 https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/649
Проект №3: Газета жителів Оболонського району «Оболонь» №250 https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/250
Проект №4: Мультимедійний проект «Живе місто» №362 https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/362

Будемо вдячні за вашу підтримку у прояві ваших голосів та поширенні інформації про наші проекти. 

171022 gb 03

ПРОГРАМА МІНІМУМ БЕЗПЕЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Комунікація має безліч проявів, але нині найважливішим є безпековий. Адже з розвитком сучасних технологій вплив комунікативних процесів на суспільство в цілому і на кожного зокрема невимірно зростає. І далеко не завжди ці процеси йдуть нам на користь. Що ж, це об’єктивна реальність 21-го століття. Саме безпековому виміру цієї реальності і була присвячена Міжнародна конференція, яка відбулася 18 вересня  в Університеті Грінченка. Крім Інститут журналістики, її співорганізаторами виступили Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультет політичних наук та журналістики Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Республіка Польща) та Національна академія комункативістики. Урядовці, експерти, аналітики, викладачі обговорили різні аспекти безпеки комунікацій. В цьому контексті перед учасниками конференції виступив ректор Університету Грінченка Віктор Огнев’юк. Він підкреслив важливість явища комунікації і поділився своїм баченням цього процесу в 21-му столітті. Публікуємо деякі тези його виступу.

 

ДЕМОКРАТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО СТАВИТЬ ВИКЛИКИ

Дещо хочу сказати з точки зору мого суб'єктивного розуміння комунікацій в 21-му столітті. Комунікація – річ надзвичайно універсальна і без неї, мабуть, спільнота людей була б нереальною і вона б не відбулася. Якби, мабуть, в 60-ті-70-ті роки минулого століття мені б розповідали про той рівень комунікацій, який буде у 2017 році, я б думав, що це фантастика.

 

 

 

Для мого покоління, а тут багато представників саме мого покоління, те, що відбувається сьогодні у сфері комунікацій, це дійсно значною мірою, якщо перенестися в часи нашого дитинства, - фантастика. Ми можемо сьогодні в он-лайн режимі бачити події будь-якого масштабу. Будь-яка людина, взявши в руки смартфон, якщо він тільки підключений до  Інтернету, може вести пряму трансляцію з події, у якій вона є учасником. Питання завжди виникає в такому контексті: а добре це чи погано? Однозначної відповіді, вочевидь, не існує на це, бо кожне явище має дві сторони. Чи є в безпеці людина сьогодні? На жаль, ні. Бо розміщуючи фотографії з відпочинку, насолоджуючись теплим Середземним, чи будь-яким іншим морем людина щиро показує, демонструє як вона усе це красиво робить. Але в цей момент той, хто аналізує мережі і має злі наміри, може навідатись до оселі цієї людини і безпека людини таким чином порушується. І людина нічого не підозрюючи, бо вона ж власне відпочиває, ставить себе під загрозу.

Ми бачимо, яке суспільство сьогодні, воно аналізує досить багато речей і ставить багато запитань до тих, хто при владі, до тих, хто має велику власність. З одного боку це досить добре. З іншого боку, погано, якщо людина чесно нажила цю власність, але її все одно підозрюють у нечесності. І ці моральні аспекти, які порушують комунікації, є досить складними. Сказати: "Ні, давайте ми не будемо аналізувати ці процеси і заборонимо суспільству», звичайно  вже не вийде. Забороною нічого не вирішимо. І ми можемо зачепити дуже багато аспектів. В цьому контексті я хочу згадати нашого юного громадянина, якому виповнилось 18 років. Це - Павло  Гриб. Він познайомився у соціальних мережах з дівчиною,  вони домовились не віртуально, а в реальному житті продовжити знайомство на території Білорусі. Але через те, що він, як громадянин України, демонстрував у соціальних мережах відповідне ставлення до країни-агресора, ФСБ порушило проти нього справу. Його викрали з території Білорусі завдяки аналізу того як він комунікував, де знаходився і так далі. Тобто -  це питання безпеки людини.

 

А тепер - про відповідальність держави. В даному випадку, відповідальність держави Білорусь. Я не знімаю відповідальність України, але саме на території Білорусі спецслужби сусідньої держави викрадають громадянина іншої країни і багато запитань виникає. А як взагалі це може відбуватися? Наскільки безпечно сьогодні будь-який громадянин України може відвідувати Білорусь, з якою у нас, здавалося б, немає проблем? Але, тим не менше, ми бачимо, що комунікації, які стали такими доступними, приносять проблеми людині і ставлять дуже багато запитань до держави.

 

 

РИЗИКИ ВІДКРИТОСТІ ІНФОРМАЦІЇ

Ми можемо проаналізувати багато різних аспектів, але я хотів би сказати про те, що осмислення цього явища, комунікацій 21-го століття, з точки зору філософії ще не відбулося в певній мірі.

 

 

Ми всі хочемо отримувати інформацію і всі хочемо щоб вона переважно позитивно впливала на наші емоції, на наше становище. Але інформація, на превеликий жаль, є й руйнівною. Інформація існує різного ґатунку.  Наше завдання, швидше за все, полягає у тому, щоб навчитись самим і спонукати молодь  осмислювати її і дуже критично ставитись до тих інструментів, які відкривають можливість комунікувати в сучасному світі. Треба бути  обережними. Бо сьогодні молоді люди, які сьогодні тільки навчаються в стінах Університету, досить відверто обговорюють різні проблеми в соціальних мережах. Але прийде час, коли вони закінчать Університет і будуть працевлаштовуватись. Роботодавець сьогодні аналізує все: ким ти є, як думаєш і які ти цінності сповідуєш. Бо доволі часто ніхто не підозрює, що багато опитувань на зразок: "Ким ти хочеш стати? Ким ти себе уявляєш?" робляться, щоб аналізувати, а що людина собою являє, які в неї устремління є. І ми знаємо технології перемоги Дональда Трампа. Це надсилання  меседжів тим групам людей, які на них і очікували. Це технологія, яка спрацювала. Він чітко знав цільову групу, тобто його штаб, який працював над кампанією, досить чітко знав цільові групи, яким посилав інформацію.

Коли ви щось очікуєте, якогось певного змісту і отримуєте його, то у вас з'являється природне бажання саме цю людину підтримувати. І ми тоді забуваємо про якісь принципи загальні, про інтереси держави. І таким чином є певні виклики, які стоять перед суспільством, в тому числі і перед американським. Ми бачимо, що суспільство тисне на Президента США і він вже не може ігнорувати  громадську думку. Думаю, що після тих великих ураганів, мабуть, має змінюватись позиція навколо екологічних проблем і виходу Сполучених Штатів Америки з відповідної угоди. Тобто під загрозу ставляться інколи досить серйозні питання. Повернемося до України. Наскільки у нас відкрито в  соціальних мережах обговорюється багато речей, які насправді мають становити певну військову таємницю. Бо коли почалася російська агресія і в соціальних мережах зверталися і писали до Міністра оборони, до Верховного Головнокомандувача: дивіться, там у людей нема того й того. Та ворогу більш нічого і не потрібно. Він отримує детальну інформацію про те, чого там не вистачає. Здавалося б, людина з досить гарними намірами хоче допомогти, а насправді, ставляться під загрозу конкретні люди і інтереси держави.

 

 

 

Так, здається, є телефони довіри Служби Безпеки України, інших відомств. Але людям простіше написати це у Фейсбуці, ніж шукати телефон за яким можна повідомити ту чи іншу інформацію. Тож ми маємо вчитись комунікувати.

Я лише штрихами позначив деякі сегменти. Але є настільки великий пласт проблематики. Суспільство, можна зробити такий висновок, хай він не буде остаточним, виявилось не готовим до того рівня комунікацій, який сьогодні дали технологічні можливості. Воно не готове в плані осмислення і прорахунку всіх наслідків дій і впливу тієї інформації, яку  оприлюднюють в соціальних мережах. Це стосується окремої людини, це стосується держави і це стосується тих комунікацій, які є. На превеликий жаль, держава не виробила відповідних комунікацій з громадянським суспільством і громадянами, які б відповідали як інтересам держави, так і інтересам окремого громадянина.

 

 

 

Це  ключове завдання і воно стосується, як я сказав, держави, і, в першу чергу,  наукового товариства, університетів. Бо ми маємо  виробляти та пропонувати рецепти нових комунікацій, а не сподіватись на те, що от те уявне поняття «держава» - це щось від нас відокремлене. Ні, вона абсолютно не відокремлена від нас, бо таке переплетення сьогодні відбувається особистого життя, громадського життя і життя держави, що важко провести будь-яку межу: де закінчується особисте і де починається державне означення певних проблем. Їх багато, вони багатошарові, а значить  потребують досить ретельного вивчення.  Потрібно, щоб голос науковців, освітян був більш вагомим у сучасному суспільстві, на який би зважали, з яким рахувались. Ми повинні  продукувати не просто ідеї, а й виробляти  підходи до вирішення тих чи інших проблем. Цьому, гадаю, сприятиме і наша конференція.

КОМУНІКУВАТИ БЕЗПЕЧНО

Комунікація має безліч проявів, але нині найважливішим є безпековий. Адже з розвитком сучасних технологій вплив комунікативних процесів на суспільство в цілому і на кожного зокрема невимірно зростає. І далеко не завжди ці процеси йдуть нам на користь. Що ж, це об’єктивна реальність 21-го століття. Саме безпековому виміру цієї реальності і була присвячена Міжнародна конференція, яка відбулася 18 вересня  в Університеті Грінченка. Крім Інститут журналістики, її співорганізаторами виступили Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультет політичних наук та журналістики Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Республіка Польща) та Національна академія комункативістики. Урядовці, експерти, аналітики, викладачі обговорили різні аспекти безпеки комунікацій. В цьому контексті перед учасниками конференції виступив ректор Університету Грінченка Віктор Огнев’юк. Він підкреслив важливість явища комунікації і, поділився своїм баченням цього процесу в 21-му столітті. Публікуємо основні тези його виступу.

Дещо хочу сказати з точки зору мого суб'єктивного розуміння комунікацій в 21-му столітті. Комунікація – річ надзвичайно універсальна і без неї, мабуть, спільнота людей була б нереальною і вона б не відбулася. Якби, мабуть, в 60-ті-70-ті роки минулого століття мені б розповідали про той рівень комунікацій, який буде у 2017 році, я б думав, що це фантастика. Для мого покоління, а тут багато представників саме мого покоління, те, що відбувається сьогодні у сфері комунікацій, це дійсно значною мірою, якщо перенестися в часи нашого дитинства, - фантастика. Ми можемо сьогодні в он-лайн режимі бачити події будь-якого масштабу. Будь-яка людина, взявши в руки смартфон, якщо він тільки підключений до  Інтернету, може вести пряму трансляцію з події, у якій вона є учасником. Питання завжди виникає в такому контексті: а добре це чи погано? Однозначної відповіді, вочевидь, не існує на це, бо кожне явище має дві сторони. Чи є в безпеці людина сьогодні? На жаль, ні. Бо розміщуючи фотографії з відпочинку, насолоджуючись теплим Середземним, чи будь-яким іншим морем людина щиро показує, демонструє як вона усе це красиво робить. Але в цей момент той, хто аналізує мережі і має злі наміри, може навідатись до оселі цієї людини і безпека людини таким чином порушується. І людина нічого не підозрюючи, бо вона ж власне відпочиває, ставить себе під загрозу.

Ми бачимо, яке суспільство сьогодні, воно аналізує досить багато речей і ставить багато запитань до тих, хто при владі, до тих, хто має велику власність. З одного боку це досить добре. З іншого боку, погано, якщо людина чесно нажила цю власність, але її все одно підозрюють у нечесності. І ці моральні аспекти, які порушують комунікації, є досить складними. Сказати: "Ні, давайте ми не будемо аналізувати ці процеси і заборонимо суспільству», звичайно  вже не вийде. Забороною нічого не вирішимо. І ми можемо зачепити дуже багато аспектів. В цьому контексті я хочу згадати нашого юного громадянина, якому виповнилось 18 років. Це - Павло  Гриб. Він познайомився у соціальних мережах з дівчиною,  вони домовились не віртуально, а в реальному житті продовжити знайомство на території Білорусі. Але через те, що він, як громадянин України, демонстрував у соціальних мережах відповідне ставлення до країни-агресора, ФСБ порушило проти нього справу. Його викрали з території Білорусі завдяки аналізу того як він комунікував, де знаходився і так далі. Тобто -  це питання безпеки людини.

А тепер - про відповідальність держави. В даному випадку, відповідальність держави Білорусь. Я не знімаю відповідальність України, але саме на території Білорусі спецслужби сусідньої держави викрадають громадянина іншої країни і багато запитань виникає. А як взагалі це може відбуватися? Наскільки безпечно сьогодні будь-який громадянин України може відвідувати Білорусь, з якою у нас, здавалося б, немає проблем? Але, тим не менше, ми бачимо, що комунікації, які стали такими доступними, приносять проблеми людині і ставлять дуже багато запитань до держави. Ми можемо проаналізувати багато різних аспектів, але я хотів би сказати про те, що осмислення цього явища, комунікацій 21-го століття, з точки зору філософії ще не відбулося в певній мірі.

Ми всі хочемо отримувати інформацію і всі хочемо щоб вона переважно позитивно впливала на наші емоції, на наше становище. Але інформація, на превеликий жаль, є й руйнівною. Інформація існує різного ґатунку.  Наше завдання, швидше за все, полягає у тому, щоб навчитись самим і спонукати молодь  осмислювати її і дуже критично ставитись до тих інструментів, які відкривають можливість комунікувати в сучасному світі. Треба бути  обережними. Бо сьогодні молоді люди, які сьогодні тільки навчаються в стінах Університету, досить відверто обговорюють різні проблеми в соціальних мережах. Але прийде час, коли вони закінчать Університет і будуть працевлаштовуватись. Роботодавець сьогодні аналізує все: ким ти є, як думаєш і які ти цінності сповідуєш. Бо доволі часто ніхто не підозрює, що багато опитувань на зразок: "Ким ти хочеш стати? Ким ти себе уявляєш?" робляться, щоб аналізувати, а що людина собою являє, які в неї устремління є. І ми знаємо технології перемоги Дональда Трампа. Це надсилання  меседжів тим групам людей, які на них і очікували. Це технологія, яка спрацювала. Він чітко знав цільову групу, тобто його штаб, який працював над кампанією, досить чітко знав цільові групи, яким посилав інформацію.

Коли ви щось очікуєте, якогось певного змісту і отримуєте його, то у вас з'являється природне бажання саме цю людину підтримувати. І ми тоді забуваємо про якісь принципи загальні, про інтереси держави. І таким чином є певні виклики, які стоять перед суспільством, в тому числі і перед американським. Ми бачимо, що суспільство тисне на Президента США і він вже не може ігнорувати  громадську думку. Думаю, що після тих великих ураганів, мабуть, має змінюватись позиція навколо екологічних проблем і виходу Сполучених Штатів Америки з відповідної угоди. Тобто під загрозу ставляться інколи досить серйозні питання. Повернемося до України. Наскільки у нас відкрито в  соціальних мережах обговорюється багато речей, які насправді мають становити певну військову таємницю. Бо коли почалася російська агресія і в соціальних мережах зверталися і писали до Міністра оборони, до Верховного Головнокомандувача: дивіться, там у людей нема того й того. Та ворогу більш нічого і не потрібно. Він отримує детальну інформацію про те, чого там не вистачає. Здавалося б, людина з досить гарними намірами хоче допомогти, а насправді, ставляться під загрозу конкретні люди і інтереси держави. Так, здається, є телефони довіри Служби Безпеки України, інших відомств. Але людям простіше написати це у Фейсбуці, ніж шукати телефон за яким можна повідомити ту чи іншу інформацію. Тож ми маємо вчитись комунікувати.

Я так штрихами лише позначив деякі сегменти. Але є настільки великий пласт проблематики. Суспільство, можна зробити такий висновок, хай він не буде остаточним, виявилось не готовим до того рівня комунікацій, який сьогодні дали технологічні можливості. Воно не готове в плані осмислення і прорахунку всіх наслідків дій і впливу тієї інформації, яку  оприлюднюють в соціальних мережах. Це стосується окремої людини, це стосується держави і це стосується тих комунікацій, які є. На превеликий жаль, держава не виробила відповідних комунікацій з громадянським суспільством і громадянами, які б відповідали як інтересам держави, так і інтересам окремого громадянина.

Це  ключове завдання і воно стосується, як я сказав, держави, і, в першу чергу,  наукового товариства, університетів. Бо ми маємо  виробляти та пропонувати рецепти нових комунікацій, а не сподіватись на те, що от те уявне поняття «держава» - це щось від нас відокремлене. Ні, вона абсолютно не відокремлена від нас, бо таке переплетення сьогодні відбувається особистого життя, громадського життя і життя держави, що важко провести будь-яку межу: де закінчується особисте і де починається державне означення певних проблем. Їх багато, вони багатошарові, а значить  потребують досить ретельного вивчення.  Потрібно, щоб голос науковців, освітян був більш вагомим у сучасному суспільстві, на який би зважали, з яким рахувались. Ми повинні  продукувати не просто ідеї, а й виробляти  підходи до вирішення тих чи інших проблем. Цьому, гадаю, сприятиме і наша конференція.

ЮРІЙ ШЕВЧУК: КВОТИ МОЖУТЬ ДОКОРІННО ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ

Знаний у світі український мовознавець Юрій Шевчук про те, як змінять ситуацію запроваджені квоти в телеефірі та як поводитиметься «п’ята колона» і до яких маніпулятивних дій вона вдаватиметься.

 

БАБИН ЯР: ДОЛІ І ПАМ’ЯТЬ

Бабин Яр, нині практично центр Києва, у роки Другої світової війни був далекою околицею міста. Під час німецько-фашистської окупації це урочище перетворилося на братську могилу десятків тисяч людей. Бабин Яр увійшов до світової історії через події 29 -30 вересня 1941 року, коли нацистські окупанти розстріляли тут майже 34 тисячі київських євреїв. Відтак це місце стало всесвітньовідомим символом Голокосту. Загалом же, під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках тут було проведено масові розстріли євреїв та ромів, радянських військовополонених, підпільників, членів ОУН. Точна кількість жертв залишається невідомою. Люди гинули цілими сім’ями і після завершення війни було важко встановити усі прізвища загиблих. Чимало з них не з’ясовані й понині. Чому вчать трагічні уроки історії? Чи може бути пам’ять про Голокост одним з інструментів виховання толерантної сучасної молоді? В руслі цих запитань і проходила розмова на Міжнародній молодіжній науковій конференції: «Бабин Яр – історія, трагедія, застереження». В рамках Фестивалю науки її організували Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kiew, Єврейський форум України та Київський університет імені Бориса Грінченка.

 

ЛАЙФХАК З СПОЖИВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ВІД ІГОРЯ КОРХОВОГО - ПРОСТО ДОДАЙ FACT CHECK

Новий проект студентів та викладачів Університету Грінченка "Поради ефективної комунікації" продовжує збирати корисні поради від фахових медіа-експертів. Цього разу досвідом роботи з інформацією та особливостями перевірки фактів на достовірність з Астудією поділився керівник проекту "Fact Check Ukraine" Ігор Корховий. Захід відбувся у рамках Фестивалю науки 2017.

 

 

 

У рамках Фестивалю науки 2017 в Університеті Грінченка, пан Ігор зустрівся зі студентами Факультету інформаційних технологій та управління. Під час зустрічі обговорювали питання маніпуляцій даними в сучасному українському інформаційному просторі та як молоді економісти, аналітики і менеджери можуть стати цьому на заваді. Перший інструмент яким слід користуватися - це фактчекінг.
Фактчекінг (англ. fact-checking) - перевірка тверджень на повноту, достовірність та наявність маніпуляцій у документах, виступах та публікаціях за допомогою Інтернету та різних інновацій. В США та Європі існує низка медіаорганізацій (
Factcheck.orgPolitifact.comFactCheckEU.org), які займаються перевіркою фактів, озвучених політиками, громадськими діячами, а також опублікованих в медіа. В Україні також є організації, що займаються перевіркою фактів, серед яких найзнаніші - це StopFake, FactCheck, VoxUkraine, Слово і Діло. Фактчекінг допомагає виховати в громадян критичне мислення, змусити політиків відповідати за свої слова та поліпшує якість політичної дискусії у суспільстві. 
Експерт зауважує, що більшість повідомлень потребує перевірки з доступних джерел, якими можуть послуговуватись не лише фахівці-медійники, а й звичайні користувачі. Ось перелік ресурсів, які допоможуть вам перевірити факти:
Доступ до правди - уніфікована платформа для надсилання електронних запитів розпорядникам інформації відповідно до Закону “Про доступ до публічної інформації”;
Державна служба статистики України;
Перелік джерел інформації від FactCheck;
105 відкритих реєстрів та баз даних;

Система публічних електронних закупівель ProZorro

Перевірені центри соціологічних досліджень (можна звірятись із базою псевдосоціологів від Texty.org.ua)
CIA World Fact Book.

МАЛОВІДОМІ ГРАНІ ВІДОМИХ ПОСТАТЕЙ

«Шістдесятники». Так називають тих, хто на межі часів «відлиги» та «застою» у своєму житті, думках і творчості виходив за усталені межі радянської ідеології. Переважна більшість – це літератори, журналісти, художники, музиканти, представники різних напрямків гуманітарної науки. На противагу уніфікованому на той час «ми» та естетиці соцреалізму, вони зверталися, передусім, до конкретної людини, до її запитів і потреб. Зрозуміло, що рух «шістдесятництва» був доволі неоднорідним і постаті, які асоціюються із цим процесом, також дуже різні – у політичних поглядах, устремліннях, врешті у своїй життєвій долі. Окреслити деякі творчі особистості тих часів і стало метою міждисциплінарного наукового колоквіуму: «Українська культура 60-х-70-х років, таємниці музеїв України». Студенти Університету Грінченка, спільно з викладачами, вивчали творчість представників «шістдесятництва» та авторів так званої «тихої поезії» 70-х років. Не обминули своєю увагою й учасників правозахисного руху. Результати досліджень було представлено в рамках Фестивалю науки 2017. Однією з особливостей пошукової роботи є те, що вона не обмежувалася вивченням загальновизнаного доробку митців. Наукові студентські команди прагнули копнути глибше і віднайти менш відомі грані у творчості цих відомих постатей.
#astudia #grinchenko #kubg #фестиваль_науки_2017

 

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНФЛІКТ ОЧИМА ІТАЛІЙЦЯ

Більшість людей в Італії переконані у тому, що війна в Україні завершилася. Вже два роки про неї практично не говорять. А значить, потрібно посилити інформаційну політику і не лише з боку України. На цьому наголосив італійський політолог, професор Університету Тренто Альберті Франческо. Він, спільно з групою вітчизняних аналітиків, взяв участь у дискусії щодо російсько-українського конфлікту як прояву «гібридної війни». Представницька розмова відбулася в Університеті Грінченка. За словами політолога з Італії, «гібридна війна» є принципово новим типом конфлікту. А зароджувався він ще у часи СРСР, коли народи тієї країни партійне керівництво прагнуло об’єднати у «єдину радянську спільноту» позбавляючи їх відчуття свого коріння. Однією з основних характеристик «гібридної війни» є те, що вона не має обмежень і охоплює усі сфери життя:політичну, економічну, соціальну. У кожній з них Росія має «своїх людей» і через них намагається здійснювати тиск на Україну – зауважив Альберті  Франческо. Таку думку поділяють також українські політологи та історики. Під час дискусії вони наголошували й на тому, що ця війна спрямована на руйнування національної ідентичності та нівелювання національної свідомості. В кінцевому результаті Росія прагне знищити українську державність, а наступним своїм кроком бачить зміну світового порядку. Тож головним завданням України нині є максимальна мобілізація зусиль на всіх напрямках – політичному, економічному, військовому. Вкрай важливо також серйозно вдосконалити інформаційну складову, яка б розвінчувала російські пропагандистські міфи. Варто зазначити, що ця дискусія проходила в рамках Фестивалю науки 2017.

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про нас Події