Події

ШТУРМУЄМО МОЗОК: ПРОСТО, ШВИДКО, ЕФЕКТИВНО

Євгенія Романюк, Анастасія Коваленко

студентки спеціальності «Журналістика»

Мозок людини абсолютно унікальна та дивовижна конструкція. Внутрішні зв’язки та процеси, що відбуваються у ньому, люди вивчають протягом століть. Проте і досі ми достеменно не знаємо, як же підвищити продуктивність мозку, при цьому не перевантажуючи його зайвою інформацією.

З нагоди Тижня мозку в Україні, 25 березня в smart-café «Bibliotech» доценти Київського Національного університету Вікторія Кравченко та Віктор Комаренко намагалися сформулювати для нас конкретну інструкцію з користування… мозком. Лекція так і називалася: «BibliotechНаука. Мозок: інструкція користувача».

Вчені твердять, що кожен з нас народжується з власними генетичними особливостями. Вони впливають на сприйняття нової інформації, її обробку та фіксацію в пам’яті.

 

 

 

Крім особистісних ознак на роботу мозку впливають практично всі зовнішні подразники: звуки, запахи, світло, дотики. Скажімо, певний запах може запрограмувати нас на запамятовування, чи навпаки призвести до запаморочення та повної втрати орієнтації. Про це на прохання Астудії детальніше розповіла пані Вікторія.

 

 

 

Аби мозок працював на повну силу, швидко та якісно запам’ятовував інформацію, треба створити йому належні умови активності, відпочинку, а також застосовувати різні техніки для запам’ятовування. Найефективніше - слухати, повторювати, записувати, створювати власні асоціації, торкатися і навіть співати про те, що вам треба запам’ятати. Все це забезпечить високу продуктивність у роботі та навчанні. А ще дозволить суттєво зекономити час, щоб не зазубрювати, а глибоко освоїти і сприйняти матеріал.

 

 

 

DOCUDAYS UA. КРІЗЬ ІЛЮЗІЇ В РЕАЛЬНІСТЬ

 

Міла Китаєва, Наталія Лагодинська

Студентки спеціальності "Журналістика"

Черги біля дверей кінозалу, усміхнені обличчя та палаючі зацікавленістю очі… Що це? Це –ХIII Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA». Лейтмотив фестивалю – «КРІЗЬ ІЛЮЗІЇ». Його головна мета – закликати глядачів побачити життя справжнім, зруйнувати ілюзії. Відкривав фестиваль сам гуру гіпнозу – Кашпіровський, а в емблемі – суцільне радянське ретро - олімпійські ведмедики в гіпнотичних окулярах.

 

«Docu days-2016» - це 93 фільми, які можна побачити на п’яти майданчиках з 26 березня до 1 квітня. Головні території для зустрічей, переглядів та майстер-класів – Будинок Кіно, кінотеатри «Київ» та «Кінопанорама». Зазвичай в будинку Кіно перегляди доступні для всіх. До 15.00 вхід вільний, а після – для студентів квитки пільгові. Тобто знову... вхід вільний! Фільми традиційно представлені в конкурсній програмі за номінаціями DOCU/ЖИТТЯ, DOCU/ПРАВО, DOCU/КОРОТКО, DOCU/YOUNG і вперше проходить національний конкурс DOCU/УКРАЇНА. Переможців обирають спеціальне журі та глядачі. Є й молодіжне журі, здебільшого зі студентів. Також в програмі фестивалю багато майстер-класів та яскравий фотопроект «Українська мрія».

 

Фільм-відкриття став справжнім відкриттям! «У променях сонця» російського режисера Віталія Манського розповідає історію дев’ятирічної школярки з Північної Кореї, яка готується до вступу в піонери. Від самого початку режисерові окреслили сценарій та запропонували забезпечити пропагандистські ідеї фільму, кожну сцену корейські товариші завчасно репетирували. Проте знімальній групі, все ж вдалося уникнути регламенту та представити глядачам унікальний погляд на абсолютно закрите тоталітарне суспільство. І, звичайно, допомогли у цьому самі репетиції. Фільм змонтовано з кадрів, які команда фільму таємно скопіювала… в туалеті. Вулицю знімали спеціальним об'єктивом з вікна готелю, щоб ніхто не помітив з-за занавіски. Тільки одну площу, тільки з одного вікна. Хоча нині фільм має багату міжнародну фестивальну історію, Росія і досі не надала йому прокатне свідоцтво, а режисеру довелося залишити батьківщину. В Україні «У променях сонця» двічі пройшов з повним аншлагом.

 

   Режисер картини Віталій Манський на прохання Астудії розказав про сучасні тенденції документального кіно та дав свої поради молодим документалістам.

 

ПЕТРИКІВКА: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

 

Ірина Гаращук, Христина Бельскіте

Студентки спеціальності "Журналістика"

        Якщо весна не йде до України , то українці її намалюють. Чудовий настрій, барвисті розписи та сонцесяйні усмішки майстрів чекають всіх на виставці «Петриківський рушник», яку представлено в заповіднику «Софія Київська».

     Українське мистецтво особливе і має свій неповторний характер. Його необхідно популяризувати й поширювати, вважає майстер петриківського розпису Ігор Лісний. Виставка розкриває нові можливості древнього українського мистецтва. Яскраві барви розквітають не лише на картинах та кухонному приладді, а й на сорочках, сукнях, рушниках та листівках. На виставці є унікальне панно – «Мамай – український Будда». Зробили його з відстріляних гільз, які виклали в стилі петриківського орнаменту.

     Нині відбувається своєрідне перезавантаження традиційного бачення. Розпис набуває нового виміру і входить у повсякденність. Ігор Лісний – один з творців нової ери Петриківки. Сам художник запевняє, що петриківський розпис не лише милує око, а й є чудовим антидепресантом.

 

НОВИЙ СТУДЕНТСЬКИЙ АКТИВ ОБРАНО

Вперше, за чинним Законом України «Про вищу освіту», студенти обирали представників до органів самоврядування прямим таємним голосуванням. Явка на виборах становила 52 %. Це від двох до п’яти разів більше ніж в інших вишах України. Найактивніше голосували студенти Університетського коледжу. На виборах працювали 67 членів комісій різного рівня. Організували 10 дільниць та оперативно віддрукували 35 000 бюлетенів. 25 березня на відкритому засіданні Центральної виборчої комісії Студентського парламенту Університету оголосили результати виборів представників до органів студентського самоврядування усіх структурних підрозділів. Велася пряма інтернет-трансляція.

На думку голови Центральної виборчої комісії Станіслава Маляра, в подальшому необхідно більше часу відвести для проведення агітаційної кампанії та друку виборчих документів. Це б забезпечило кращий зв’язок кандидатів з виборцями та сприяло залученню більшої частини студентів до роботи органів самоврядування. Новообрані університетські активісти вже мають конкретні плани роботи та запевняють, що довіру своїх виборців виправдають.

 

Адміністрація також сподівається на підвищення ролі самоврядних органів в житі Університету.

        

 

ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ: РЕІНКАРНАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ САМОСТІ

Гуп…Стук… Шшшш… Це музика лісових духів. В чорних мантіях, із здоровенними дерев’яними макітрами вони хитаються напівтемними залами. Викликають духів наших предків. Сутужно гримлять на подвір’ї трембіти, сповіщаючи прихід червоних коней. Тих самих, що понесуть у світ містики, єднання з першопочатками, у світ полісемічного звучання природи. Майже на три тижні Мистецький Арсенал перетворився на прихисток гуцульських легенд. Тут святкують антиювілей епохальної стрічки «Тіні незабутих предків». 9 залів – 9 віх життя фільму. Від задуму до сьогодення. Чому антиювілей? Тому що нам конче необхідно було давно витягнути цю стрічку із звання зашкарублої легенди і відкрити для молоді. Куратори почули це безмовне прохання і ми тепер маємо змогу насолоджуватися різнобарвним звучанням світу гуцулів.

 

  

 

Безперечно, Параджанові гуцули – люди волі та принципів. Непохитні адепти світу природи та містики. Намагатися пізнати їх – це зробити крок до кращого розуміння себе та свого коріння. Недарма куратор виставки Андрій Алферов зазначив, що відродження національної свідомості – це не фарбування усіх парканів у жовто-блакитний, а актуалізація таких кінострічок "Тіні забутих предків". Інсталяція Антона Логова «РЕІНКАРНАЦІЯ»  яскравий тому приклад. Це дошки з розібраної сторічної гуцульської хати, що світяться червоним кольором, віддаючи нам генетичну пам’ять її володарів. Це кров Івана залила дошки червоним. Слідуючи за нею, ми ступаємо на місток, який з’єднує нас сьогоднішніх із книгою та фільмом. Унікальні гравюри Георгія Якутовича, кахлі з косівської печі, оригінальні скетчі Параджанова, чорно-білі фото – це наші провідники.

 

  

 

Близько ста артефактів-свідків розказують на виставці свої історії. Кожен експонат – скарб. Адже це справжні речі з гуцульських угідь. Ярмо, в яке впрягалися Іван та Палагна, церковні дерев’яні янголи та гуцульські бартки. До речі, про останні куратор виставки Андрій Алферов розповідає з особливим трепетом. Адже для того, щоб зрозуміти гуцула, варто знати, що означає для нього його топірець (бартка).

 

  

 

Параджанов розумів усю важливість етнографічної роботи над фільмом. Тому він покинув свій готель і оселився в гуцульській хаті. Адже, щоб зрозуміти, як гуцули пасуть овець і святкують Різдво, треба пасти з ними овець і святкувати Різдво. Етноцентрична риса фільму є для нас надзвичайно цінною. Особливо в умовах сьогодення. Проте сюжет фільму актуалізує не лише зображення унікальних традицій, а й вічні теми: любов, честь та вірність.

 

  

 

Що був би трагічний сюжет стрічки без майстерної роботи режисера Луговського та оператора Іллєнка? Три передостанні зали виставки розкривають для нас естетику українського поетичного кіно та дають змогу по-новому зрозуміти для себе плани з фільму. Тіберія Сільваші згадував, як Парадажанов сказав: «Що таке Карпати? Як передати фактуру Карпат? От подивись, – він взяв декілька камінців з мохом у руки і сказав,– ось тобі фактура Карпат». Кадри-фактури з фільму прикрашають останню залу під назвою «Ліс», нагадуючи нам, що ліс для гуцула – це альфа й омега.

 

    

 

Питання актуалізації таких фільмів у наш час, насправді, є нагальним. Це наше коріння. Символічним стало лого виставки у вигляді всесвіту, під яким розмістилися режисерські стільці із прізвищами Миколайчука, Параджанова, Якутовича та Іллєнка. Це наче натяк на те, що вони, мов титани, тримають для нас видноколо, щоб ми нарешті побачили схід сонця. Метафоричний, звісно.

 

   

 

Виставка дає надію на те, що ми нарешті дочекаємося будинку-музею України, такого, про який мріяв Парадажнов. Де зберемо й кераміку, й ікони, й стародруки, й костюми. І будемо тішитися, і зрозуміємо весь наш потенціал. Потенціал людей, за якими стоять тіні найвеличніших предків.

 

Ангеліна Ломакіна, Руслана Костур

 

ІННОВАЦІЙНИЙ РИВОК

InnoTech Ukraine – багатогалузевий форум високотехнологічних інновацій. Виставкова демозона стала найвідвідуванішим місцем заходу.

Завдання форуму - показати можливість і доступність застосування інноваційних технологій як у сфері бізнесу, так і у повсякденному житті. Також InnoTech Ukraine об'єднав в собі розробки, проекти і продукти технологій доповненої реальності: тривимірний друк і сканування, робототехніку, smart-технології, генну інженерію та багато інших ультрасучасних майданчиків.

Гості події могли самостійно ознайомитися з найперспективнішими напрямами технологій у світі. Майданчик, який зібрав понад 30 компаній, що працюють в сфері інноваційних рішень, зміг порадувати навіть вибагливого відвідувача. Учасники, які представляли свої продукти та послуги, підійшли до оформлення стендів з особливою оригінальністю.

 

ЧОРНОБИЛЬ. БЕЗ ГАРАНТІЙНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

ЧОРНОБИЛЬ. БЕЗ ГАРАНТІЙНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

Як відомо, 26 квітня цього року минає третє десятиліття від дня Чорнобильської трагедії. Ліквідатори аварії, їх близькі та друзі і просто не байдужі до долі чорнобильців люди взяли участь у велелюдній ході центральними магістралями Києва.                                                                                    

Учасники маршу ставили за мету привернути увагу суспільства, а головне – держави до проблем і потреб ветеранів Чорнобиля. Перед усім, ліквідатори страждають нині від вкрай низького рівня соціального захисту, згортанням багатьох програм, спрямованих на їхню підтримку. Про це чорнобильці відверто висловлювалися на мітингу під стінами Кабінету Міністрів України. А от, чи почули їх? – велике питання.

 

               Збалансувати пенсійне забезпечення та підвищити рівень медичного обслуговування - ці питання для чорнобильців сьогодні найважливіші.

Указом Президента України 2016-й рік оголошено роком вшанування чорнобильців. Прийнято і відповідну постанову Верховної Ради України. Документи є, на жаль, немає лише дій.

               Цього року усі громадські чорнобильські організації України об’єдналися в один єдиний рух. Вони планують чимало акцій на вшанування подвигу героїв Чорнобиля.

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про нас Події